Вороніж – селище південніше Шостки. Є центром селищної ради. Кількість населення – близько 7,5 тисяч осіб. Ще у 19 столітті Вороніж був містечком Глухівського повіту Чернігівської губернії. Статус селища отримав у 1938 році (тоді це було смт). А взагалі Вороніж – поселення дость давнє. Нині офіційно йому 833 роки (2010 р.), відповідно перша письмова згадка про нього датується 1177 роком.
Михайлівська церква (1776-1781 рр.)
У 17-18 століттях Вороніж був сотенним козацьким містечком, оточеним валами та баштами. На кошти козацької старшини у 18 столітті було зведено чотири церкви. З них збереглися три, причому у селищі дві: Михайлівська (1776-1781 рр.) та Спаська (1783 або 1791 р., вул. Леніна), третю – Троїцьку, ще у 19 столітті перевезли до села Пирогівка, де вона стоїть і нині. У 19 столітті в містечку збудували ще три церкви, з яких зебереглася одна – Покровська (1854 р., вул. Київська).
Отже нині у Воронежі три старовинні церкви, причому одна є пам’яткою національного значення і взагалі архітектурним шедевром (принаймні для Лівобережжя). Мова йде про Михайлівську церкву. Припускають, що проект для цього храму розробив видатний київський архітектор Іван Григорович-Барський. Хоча ця версія не має документального підтверження і грунтується передусім на архітектурних особливостях храму – українське бароко, що дуже схоже за стилем до деяких робіт Григоровича-Барського. Дехто із дослідників припускає участь у роботі над церквою видатного архітектора Василя Квасова – майстра українського бароко та головного архітектора Малоросії. А можливо в будівництві Михайлівської церкви були використані лише напрацювання когось із відомих, а керував роботами якийсь маловідомий будівничий. Останнє, на мою думку, більш ймовірне
Нехай більшість дослідників вважають Михайлівську церкву шедевром, але на мене вона справила враження лише завдяки своїм барельєфам (таку кількість барельєфів на православних храмах ще пошукати треба) та розташуванням у маловідомому населеному пункті – ну хто знає про той Вороніж, хоч в ньому і народився Пантелеймон Куліш. Як на мене, якась вона неоковирна (церква). Але це особиста думка. Хоча… Барельєфи дійсно класні, фронтони класні, дзвіниця вживу ефектна, на фото – не дуже.
А ще у Воронежі є будівля церковно-парафіяльної школи. Це будинок поряд із Михайлівською церквою стан якого залишає бажати кращого. Збереглася також будівля дворічної земської школи на 100 учнів. Її відкрили у 1898 році.
Загалом, за своїми пам’ятками для туристів Вороніж є досить цікавим. Головний мінус – абсолютна відсутність інфраструктури і некомпактне розташування пам’яток (в пошуках потрібно постійно перетинати і об’їжджати залізничні колії).
Текст Романа Маленкова, фото Олега Години
Колишня дворічна земська школа (1898 р.)
