На південній околиці Сум в передмісті Баси знаходиться цікавий палацовий комплекс графині Штеричевої з неоготичним палацом. Споруда є частиною великого садибного комплексу з житловими, господарськими будівлями і парком. Цю садибу називають «найбільш досконалою в художньому відношенні з усіх збережених на Слобожанщині». Вона існує з кінця XVIII ст. і первісно належала родині Донець-Захаржевських. Наступною власницею садиби стала Параскева Штеричева, «весьма набожная, основательного ума дама и примерная хозяйка». Після смерті чоловіка Параскева Михайлівна продала своєму пасинку частину нерухомого маєтку покійного чоловіка в Катеринославській губернії за 40 тисяч рублів і переїхала до Басів, що дісталися після розподілу майна з братами Донець-Захаржевскими.
На її замовлення відомий місцевий архітектор Олександр Паліцин у 1810-х роках звів тут мурований головний будинок, який, на думку дослідників, було побудовано у псевдоготичному стилі, що був рідкісним явищем до середини позаминулого століття. Окрім того, головний будинок був асиметричним, що засвідчує характерні для раннього романтизму композиційні прийоми, вперше на Сумщині застосовані О.Паліциним.
Слід зазначити, що О.Паліцин був відомим архітектором у Харківській губернії. В.Каразін про нього писав «Палицын имел вкус в архитектуре и украсил несколько наших городов и множество сел зданиями. Ему мы обязаны большей частью началами европейского быта на Украине». В.І.Ярославський, який у 1799 році був учителем сина І.Ф.Богдановича, сусіда генерал-майорші Штеричевой, в своїх спогадах згадує про кам’яну будівлю з великим квітником і фруктовим садом поблизу, два кам’яних флігеля, оранжерею.
Прямо в палаці знаходилася домова Вознесенська церква. І.Ф.Богданович виклопотав для Штеричевой у церковного керівництва право на добудову церкви в її будинку. Синод, взявши до уваги чин покійного чоловіка Параскеви Михайлівни, віддаленість садиби від парафіяльного Спасо-Преображенського собору в Сумах, а також неможливість дістатися до нього під час регулярних весняних розливів Псла, 25 червня 1795 року видав відповідний указ. Поміщиця виділила для майбутньої церкви, зорієнтованої на схід, кімнату на другому поверсі свого будинку завдовжки 12 мет рів і ширин ою 7 мет р ів. Оздоблення храму було багатим. Позолочений одноярусний іконостас складався з шести образів, тут був повний набір святкових ікон і богослужбових книг. Для здійснення богослужінь Штеричева мала заштатного священика, який жив в її будинку. Домова церква у маєтку була освячена на честь Вознесіння Господнього, а перша літургія в ній відбулася 10 квітня 1797 року.
У 1812 році П.М.Штеричева померла. Після її смерті село Баси перейшло у володіння її рідного брата – надвірного радника А.М.Донець-Захаржевського. Він мав намір оселитися в цьому маєтку і просив церковне керівництво залишити будинкову церкву, яка за існуючими тоді правилами того ж року була закрита. До цього прохання приєднався поміщик І.Богданович, стараннями якого храм свого часу відкривався. Але на цей раз було роз’яснено, що будинкові церкви дозволяється мати тільки знатним персонам, якими визнаються особи не нижче полковницького чину.
У 1820 році маєток перейшов до доньки А.М.Донець-Захаржевського – Надії Андріївни, котра перебувала у шлюбі з поручиком І.Д.Похвистнєвим. Їй вдалося домогтися відновлення Вознесенської церкви, незважаючи на те, що за чином чоловіка вона не мала на це права. 16 березня 1824 року, після 12-літньої перерви, у Вознесенській церкві в Басах відбулося богослужіння. На початку 1886 року маєток було продано вдові, В.П.Гамалій – рідний правнучці гетьмана Лівобережної України (1708-1722) І.І.Скоропадського. Нова власниця, отримавши від єпархіального керівництва дозвіл на продовження богослужінь у Вознесенській церкві, відремонтувала її, як і попередники, пам’ятаючи не тільки про власні потреби, але і про духовні потреби жителів Басів, яких у 80-х роках XIX століття налічувалося близько 600 осіб.
У 1890-х роках головний будинок був реконструйований К.Г.Шольцем у стилі англійської неоготики.Про подальшу історію садиби Штеричевої дізнаємося з меморіальної дошки, яка була встановлена біля входу до головного будинку. В ній зазначалося, що «на початку ХХ ст. садиба належала Б.В.Золотницькому та С.Н.Штейнеру».
Сумський краєзнавець В.Комаров, також повідомляє, що після 1903 року господарем садиби став поміщик із с.Залізняк Б.В.Золотницький. Приблизно саме в цей час закрилася домова церква, яка проіснувала близько 100 років. Існує версія, що у 1905 році новий власник влаштував у будинку пожежу, щоб отримати страховку. Незабаром після цього садиба й була продана С.Н.Штейнеру, представнику страхового товариства «Росія» в Сумах. Він провів черговий ремонт і був власником цієї нерухомості до 1917 року. Найбільшої шкоди інтер’єру будинку завдала пожежа, що сталася у 1942 році, в період німецько-фашистської окупації міста.
Не дожили до наших днів багато споруд садиби, а збережений двоповерховий палац – пам’ятник архітектури сильно змінився, переживши пожежі, реставрації та ремонти. На сьогодні він є пам’яткою архітектури національного значення і має охоронний №1542. До недавнього часу в головному будинку розташовувалося кардіологічне відділення ЦРБ. Зараз цей палац орендує фірма «Цант».
Палац – головний будинок садиби – двоповерховий, цегляний, обштукатурений, з ризалитами і вежею, що примикає до східного кута будинку. Вежа восьмигранна, п’ятиярусна. Четвертий ярус завершений декоративними машикулями, що несуть круговий видовий майданчик з металевим обгороджуванням. Верхній ярус завершений декоративними машикулями із зубцами-мерлонами.
У інтер’єрі представляє інтерес вестибюль з двохмаршевими парадними дубовими сходами. Стеля і північно-східна стіна вестибюля прикрашені ліпленням. На стелі ліплення має поліхромне розфарбовування.
Господарські будівлі:
При підготовці матеріалу використано статтю Я.В.Литвиненка “З історії садиби П.Штеричевої): http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/20131/1/Lytvynenko.pdf
Автор – Андрій Бондаренко
Далі кілька фотографій в дощ Романа Маленкова
