Село Криничне бере свій початок з 1693 року, коли Охтирський полковник І.І.Перехрестов на куплених землях заснував Криничний хутір та поселив на ньому 50 козаків.
Ну а далі… Вимушені зробити невеличку пораду. Ніколи не довіряйте безумовно джерелам в мережі. На прикладі Криничного пересвідчились, що інформація мало що протирічлива, та ще й іноді відверто не відповідає дійсності. Навіть, здавалося б, ресурс Криничаньської сільради, який мав би розмістити найбільш достовірну та зрозумілу інформацію про історію свого села, містить незрозумілі уривки, що вводять в оману. Так що довіряй, але перевіряй.
Отже, що там пишуть + наші коментарі.
“У 1718 році цар Петро І за вірну службу Росії віддав село у володіння (вотчину) князю Д.К.Кантеміру. Це нащадок волоського князя Кантемира, союзника Петра I, що в 1711-му році разом з царем приїхав на Україну, а потім поселився тут. Цар здійснював тоді так званий Прусський похід, воював з турками, а коли повернувся назад, то з ним і волоським князем прибуло 11 тисяч волохів, або як тепер їх називають – молдаван. Ось так вони поселилися тут, і називати їх стали «волошини», з того часу повністю асимілювалися з місцевим населенням.”
Коментар. Так, дійсно Дмитро Костянтинович Кантемір, нащадок знатного волоського роду, підтримував Петра І у боротьбі з турками, і воював на його боці. Після поразки вимушений був залишитись у Російській імперії, де за вірність царю був всіляко винагороджений маєтками, в тому числі на території сучасної України, найбільше їх було на території сучасної Харківщини. Проте батько його, волоський господар Костянтин Федорович Кантемір, не був соратником Петра І, більше того, підримував Порту, і навіть під Хотином 1672 року врятував гарем султана Магомета IV, за що й до речі, і був призначений ним молдавським господарем. А за свій титул господаря та для того, щоб показати лояльність до османів, своїх синів, Антіоха та вищезгадуваного Дмитра по черзі залишав у Стамбулі в якості “почесних заручників”. Окрім того, про який ПРУССЬКИЙ похід проти ТУРКІВ мова? А от Прутський похід був.
Йдемо далі.
“Село стало родинним маєтком Кантемірових і переходило від покоління до покоління майже два століття”.
Коментар. Кантемірових??? І про які два століття йде мова? Рід Кантемірів перервався 1820 року, зі смертю Дмитра Костянтиновича Кантеміра, повним тезкою свого двоюрідного діда (його дід Антіох та Дмитро були рідними братами).
“Криничне у XVIII столітті входило до Боромлянського комісарства. На 171 десятині землі розкинулась поміщицька садиба княгині Кантемирової. Відомий факт тих часів про ставлення панів до селян. Пан В’ячеслав захотів мати собаку вівчарку. За собаку він проміняв 10 кріпаків.”
Коментар. Княгиня Кантемірова (знову незрозуміло, чому не Кантемір?), напевно є Софією Богданівною, уродженою Пассек, дружиною Костянтина Антіоховича Кантеміра, генерала-поручика (ще в різних джерелах генерал-майор, генерал-лейтенант, це є ймовірним, якщо стосується різного часу, військовик ріс у званні), командира молдавського гусарського полку та племінника улюбленця Петра І. Робимо припущення, що саме ця гілка, Антіоха Кантеміра, володіла Криничним, оскільки далі в історії села Пассеки згадуються. Але хто ж такий пан В’ячеслав? У Костянтина та Софії був син Дмитро…
“У XIX столітті з’являється у селі і маєток поміщика Пассіка, який у 1882 році продає свої землі Л.Є.Кенігу. У 20-х роках XIX століття у селі почав діяти винокурний завод. У 1866 році він належав поміщику Пассіку, мав один паровик, і два кінських приводи, виробляв щорічно 40 тисяч відер горілки.”
Коментар. Ось і Пассеки з’явились. Але чому поміщик, а не поміщиця? Якщо говорити про Дмитра, то прізвище буде по батьку – Кантемір. Якщо говорити про інших Пассіків, то ким, кому та коли переданий спадок – не згадується.
А треба ще згадати, що Дмитро Кантемір провів багато років у Ревельській фортеці як божевільний. І до речі, все ж таки у нього діти були, проте не визнані. Дослідники згадують Антіоха, сина Дмитра Костянтиновича та Є.Хрущової. Але виховувався він у родині дворян Рольських під ім’ям Вікентій.
Завісу над білою плямою відкриває стаття А.Романовського про рід Пассеків, в якій є й про непрості відносини з Кантемірами та про перехід спадщини до Пассеків. Наводимо кілька цитат.
“Як спадкоємці князя Костянтина Антіоховича Кантеміра, третьою дружиною якого була Софія Богданівна (уроджена Пассек, померла 17 червня 1784 р.), Петро Богданович та Василь Васильович Пассеки могли претендувати на 16 тисяч кріпаків та більше 400 000 карбованців у державному банку. Князь Дмитро Костянтинович Кантемір (1749 – 1820), 17 років просидівши за навіженство в Ревельській фортеці, збожеволів. Як нащадок Палеологів і дунайських господарів, він сподівався мати корону Молдавії та Валахії. В 1801 р. був звільнений стараннями Василя Пассека. Князь Дмитро Костянтинович прагнув залишити свою власну родину без спадку. Відомо, що його шлюб із Є. Хрущовою не був визнаний. Д.К. Кантемир узяв шлюб у кінці масляної – “сырной недели”, тому його діти вважалися незаконними. Однак Василь Васильович Пассек (якщо вірити його споминам) відмовлявся від такої спадщини, з-за чого й написав Д.К.Кантеміру листа за підписом П. Волконського, який потрапив до рук О.В. Обрєскова. В цьому листі В.В. Пассек запевнював свого нещасного божевільного брата (двоюрідного), що імператор “доставит ему Валахию, Молдавию и прочее из наследия его прародителей, и провозгласит его герцогом Романийским, если он устроит свое бедное семейство”. Василь Пассек переконував двоюрідного брата у необхідності узаконення своїх дітей і той дійсно через ґенерал-прокурора подав таке прохання”.
“Вмираючи, князь Д.К. Кантемір (1749 – 1820 рр.), як останній представник роду, заповів свої маєтки, в тому числі й ті, що дісталися від матері, княгині Софії (уродженої Пассек), троюрідній племінниці графині Булгарі. Однак на спадщину княгині Софії претендували державна скарбниця та князі Олександр, Володимир і Лев Шаховські – діти княгині Анастасії Федорівни Шаховської (уродженої Пассек). Тоді ж про свої права заявили і ґенерал-майорша Гедеонова та пані Енгельгардт, які називали себе також доньками Федора Богдановича Пассека. Процес виграли Шаховські, які судилися з графинею Булгарі біля двадцяти років. Повернувшися з Сибіру, Василь Васильович Пассек розпочав десятирічний процес із Шаховськими, і його нащадки таки володіли половиною з цих маєтків. Документи про розмежування датовані 1853 роком.”
“Василь Васильович Пассек мав багатьох дітей: Петра, Йвана, Валеріана, Єгора, Євгена, Леоніда, Діомида, Вадима, Василя, Помпея, Вячеслава (ось, напевно, це і є пан Вячеслав – авт.), Богдана, Ольгу, Людмилу. Цей список неповний, бо в 1863 р. “Русский архив” повідомляв, що у В.В. Пассека було 13 синів і 5 дочок. Дійсно, у джерелах згадуються ще й Евальд, Вільгельм, Зінаїда, Євгенія, Леоніла, Олена.”
Отже Пассекі вступили у володіння селом у 1853 році. В 1882 році продають землі Л.Є.Кенігу, який в кінці 19 ст. кінці частину криничанських земель перетворив у економію. З 80-х років працював цегельний завод, який щорічно протягом 1885-1887 рр. виробляв до 1 млн. штук цегли. Поступово в економії були побудовані житлові будинки та багато господарських споруд, серед них: будинок управляючого та будинки для службовців, двоповерхова казарма для робітників, пекарня, воловня, свинарник, кузня та різні складські приміщення. Криничанська економія славилася адміністративним будинком.
Ну і останнє зауваження. Читаємо: “У 1824 році на кошти князя Кантеміра була побудована кам’яна двопрестольна Антоніївська церква: головний престол на честь Антонія Печерського і другий на честь великомученика Дмитрія. Церква мала 39 десятин орної землі та 1010 прихожан на початку XX століття.”
Коментар. Так не було вже цього року Кантемірів. Дмитро помер 1820-го. Дата могла бути й інша, інші джерела пишуть про 1815 рік, ну тут можна припустити, що він мав до цього відношення, хоч і вважався не сповна розуму.
Отже, висновок.
Друзі, якщо вже висвітлюєте інформацію, особливо, якщо це стосується рідного села, пишіть не лише достовірно, але ще й доступно, зрозуміло та прозоро для читачів. Інформація повинна давати відповіді, а не тягнути за собою ланцюг запитань.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Максима Назаренка та Олегеа Години.
