Закарпаття – регіон, який найбільше відрізняється від інших історичних регіонів України. Тут – самісінький закордон, який проявляється в багатьох позитивних моментах: тут краще дороги, охайніше хатинки, чистіше на вулицях. Є й інші атрибути закордону: написи іноземною мовою, прапори іншої держави. Отже, якщо не маєте шенгену і багато грошей, а хочете побачити Європу – сміливо їдьте в Закарпаття. “Найзакордонніше” місто Закарпаття – це, безумовно, Береговe (або Берегсас, як кажуть місцеві мешканці). 
У Береговому живуть, переважно, угорці. Тому мова спілкування в місті – угорська. На запитання українських туристів дехто з мешканців зможе відповісти російською, а от з державною мовою тут не склалося… Угорщина тут проявляється й у вінках з угорськими прапорцями на пам’ятниках, і в написах угорськіою мовою, що дублюють написи українською, і угорських прапорах, які висять поруч з українськими, і в неофіційному місцевому часі. Сьогодні я не буду гаяти час на опис історії міста. Вона є дуже насиченою і, місцями, суперечливою. По-різному її подають і джерела інформації. Тому не буду брати на себе справу її узагальнення. Замість того, краще, зроблю розширену віртуальну фотоекскурсію Береговим. Почнемо із залізничного вокзалу. Будівля не дуже показова, але стара, австрійська, з характерним навісом від дощу:
На вокзалі “Берегово” написано на двох мовах:
Від вокзалу до центру будемо рухатися вулицею Сечені. На самій вулиці попадається багато симпатичних будиночків: 
У цьому будиночку під черепичним дахом – офіс Партії регіонів:
А ці два житлових будинки Кубовича і Мейгеша ХІХ століття є пам’ятками архітектури місцевого значення: 
Через три квартали звернемо праворуч на вулицю Ілони Зріні:
На вулиці збереглася будівля синагоги (орієнтовно, кінець ХІХ – поч. ХХ ст.):
Коротка вуличка Ілони Зріні незабаром виведе на одну з головних артерій міста – вулицю Богдана Хмельницького. Будинок ХІХ століття, де сьогодні розташувалася школа №4 – пам’ятка архітектури місцевого значення:
Напроти – міська рада, на якій відразу три прапори: український, угорський і прапор Берегова: 
Поруч – модерновий житловий будинок початку ХХ ст.:
Ще декілька кроків, і опиняємося у самому серці міста – площі Кошута. Хоча, власне, це не площа – а вулиця-корзо: 
Реформаторська церква була збудована у 1652 році і перебудована у 1897 та 1922 роках. цей надзвичайно великий храм може одночасно вмістити 1100 віруючих:
Візитівка Берегова – величезна будівля жупного суду (1908 рік):
На розі пл. Кошута і вул. Сечені – будинок міської лазні (1911 – 1912 роки):
Готель “Роял” (кінець ХІХ ст.)
Забудова берегівського корзо – пл. Кошута:
Навіть міжвоєнний конструктивізм тут приємний:
Звідси починається вулиця Мукачівська, на початку якої знаходиться угорський театр і “комітатський дім” (1880 рік): 
Площа Кошута зливається з площею Ференца Ракоці – також, фактично, вулицею:
За містком через річку Вирку – найпопулярніший заклад Берегова – ресторан “Золота пава”, розташований у будинку жупного казино: 
Начитавшись про помірні ціни в цьому закладі, ми вирішили там повечеряти. Яке як побачили меню зі “помірними цінами”, вилетіли звідти кулею. Можливо, колись там і були смішні ціни, але сьогодні вони є досить неадекватними для подібного провінційного містечка.
Будинок напроти “Золотої пави” з хрестами мальтійського ордену:
Поруч на площі Ференца Ракоці знаходиться найстаріша будівля Берегова – Хрестовоздвиженський костел (за іншими даними – костел Всіх Святих). Перша згадка про нього датується у 1247 році, але, ймовірно, храм було засновано ще до татаро-монгольської навали.
Готичний костел з’явився на цьому місці у 1370 році. Від того часу до нас дійшли готичні портали храму: 
В інтер’єрі костелу:
На подвір’ї костелу – погруддя королю Іштвану, творцю Угорської держави:
Зовсім поруч – пам’ятник угорському поетові Шандору Петефі:
Берегово не мало свого замку. Натомість резиденцією власників міста був так знаний Графський двір, зведений у 1629 році трансильванським князем Габором Бетленом. Споруда дійшла до наших днів майже в незмінному вигляді:
До комплексу Графського двору входять будівлі зерносховища і стаєнь:
Черепиця на даху палацу:
Стенд на подвір’ї нагадує, що ми все ж таки в Україні:
На північній околиці міста є палац – колишня літня резиденція графа Шенборна. Але роздивитися його можна лише через зачинену браму: на території маєтку розташований вінзавод. 
Автор – Андрій Бондаренко
