Іллірія – древня країна на заході Балканського півострова, яку населяли клани іллірійців – народу, який тривалий час давав відпір грекам, кельтам і слов’янам. Про іллірійців досить детально написано у Вікіпедії, тому не буду повторювати їхню історію. Іллірійці були пращурами албанців, і від їхньої мови пішла албанська. Столицею Іллірії було місто Скьодре (сучасний Шкодер), а найбільшим портом була Аполлонія Іллірійська Apollonia. Пізніше територію Іллірії завоював Рим, перетворивши її на важливу буферну зону між Заходом і Сходом імперії, а місто Аполлонія стало важливим торговим пунктом на Егнатієвій дорозі.
Монастир Пресвятої Богородиці
В античному світі було два десятки населених пунктів із назвою Аполлонія – ну любили греки цього бога, але найважливішою була Аполлонія Іллірійська. Місто заснували колоністи із Коринфу та Керкіри у 588 році до н.е. Розуміючи, що це землі войовничих іллірійців, греки домовились із ними – основну частину мешканців склали саме іллірійці, але верхівку становили греки. Це було чи не перше олігархічне місто в історії – невеличка групка багатіїв повністю керувала значно більшою групою бідніших міщан, причому, керувала досить вдало – Аполлонія процвітала, вона навіть карбувала власну монету. Хоча як процвітала? Значні кошти міський олігархат заробляв на торгівлі рабами – вожді кланів, у постійних сутичках, захоплювали полонених, і продавали їх за якісь копійки грекам, а ті вже розпродували по усьому Середземномор’ю. В деякі періоди у Аполлонії мешкало до 60 тисяч осіб – величезна кількість для тих часів.
На початку християнського періоду, в 2 столітті, Аполлонію зробили центром єпархії. Місто, здавалося б, чекало світле майбутнє, але кінець античної епохи став кінцем величі Аполлонії Іллірійської – в минулому прекрасна місцина почала активно заболочуватись, після потужного землетрусу. Частина міщан перебралася у сусіднє місто Вльора, частина заснувала поселення неподалік, де сухіше, а про античну Аполлонію надовго забули.
Унікальні романські колони із фантастичними тваринами
Незважаючи, на занепад Аполлонії, поряд, на сусідньому пагорбі, у 11 столітті (а можливо й раніше) з’явилась православна церква Святої Марії – прекрасний зразок візантійської архітектури. Пізніше, навколо церкви виріс монастир Пресвятої Богородиці, в приміщеннях якого нині музей, до речі, музей досить цікавий, адже в ньому багацько іллірійських експонатів – унікальні штуки. Я взагалі дуже вимогливо і суб’єктивно ставлюся до музеїв, а тут такі скульптури, такі мініатюри…
Іллірійська культура була дуже оригінальною. Вона дуже вільно відносилася до зображень голих людей та їх статевих органів. Що казати, якщо їх бога родючості звали Huy, і зображали його із відповідними атрибутами родючості-плодючості.
Церква Святої Марії унікальна – вона ніби типова візантійська, за архітектурою, але центральний вхід прикрашено романською колонадою. Вісім колон мають основу з 4 рядів плиток, а на їхніх капітелях вирізані фантастичні фігури тварин. Ця унікальна, для візантійського стилю, римська колонада могла бути побудована норманами в часи завоювання Неаполя, та їх перших нападів на албанське узбережжя, протягом 1081 або 1107-1108 років. Італійська дослідниця Патрісія Баленчі вважає, що ця колонада ідентична колонаді ганку церкви святого Бенедикта в Конверсалі, Пулія (Італія).
Основна частина будівель монастиря була зведена у 18 столітті – дзвіниця, каплиця, келійні корпуси. Монастир, разом із залишками Аполлонії, є кандидатом на включення до Списку ЮНЕСКО.
Ми потрапили у Аполлонію під час сильної зливи. Потоки води, заливаючи камеру, завадили відзняти античні руїни Аполлонії, відкопані у 19 та 20 століттях. Там колонада, залишки амфітеатру і багато інших цікавинок. Іншого разу обов’язково сфотографую.
Текст та фото Романа Маленкова.
