В інтернет-пошук забиваєш слово «Хімара» й отримуєш – 4-5-зірковий пляж у Албанії. Ну чому пляж? Він є, але що про нього писати – піщана смужка узбережжя, на якій можна лежати. Поряд кафе і готелі -це добре, але дуже мало інформації про візантійське місто-фортецю Хімара Himarra Himarë, і зовсім немає фото. Трохи заповнимо цю вільну нішу.
Хімара виникла у часи Візантійської імперії на території провінції Новий Епір (Epirus Nova). Пізніше цей історичний регіон отримав назву Північний Епір, і навіть двічі – у 1912 та 1941 рр., короткочасно був незалежною державою. У 1912 році було створено незалежну державу Албанію, і Хімара увійшла до її складу.
Нинішня Хімара – невелике містечко, в якому мешкає менше 4 тисяч осіб, але колись це була легендарна місцина, місто-фортеця на вершечку гори, в якому мешкали суворі воїни. Ці воїни складали основну ударну силу війська албанського героя Скандербега – вони допомогли йому тричі перемогти турецькі армії. Хімаріоти – так називали цих воїнів, які постійно із кимось воювали. Наприклад у 1481 році вони підняли повстання проти тих самих турків, і приєдналися до Венеціанської республіки. Кінець епохи вольності хімаріотів поклав ще один герой для албанців, але деспот для греків, герой Олександра Дюма, Алі-паша Тепелінський. Він неодноразово мужньо протистояв туркам, але дуже прорідив грецьке, та інше немусульманське населення Албанії.
Нині у Хімарі ще й досі багато грецького, християнського населення, але старе місто-фортеця покинуте, лише в деяких будинках живуть люди – решта поступово руйнується. Хоча може це такий стан консервації, адже місто є пам’яткою архітектури і фортифікації, про що свідчить табличка.
Тут класно полазити, тут багацько арок та брам, а вулиці – справжній лабіринт. В межах мурів, якими обнесено старе місто, все забудовано. На вершечку гори зберіглося кілька храмів, з яких один навіть діючий – там є розписи та ікони, але дверей немає. Виглядає все так, ніби греки покинули Хімару, і саме тому вона руйнується, але ні, нижче старого міста є гарна грецька школа, є християнські храми. Дивно, якось, чому вони все занехаяли. Але мені особисто здається, що місто-фортецю відбудують, перетворивши на крутий екскурсійний об’єкт – тут же поряд море і пляж, відповідно потім туристів з грошима гарантований.
Текст та фото Романа Маленкова
