Замок Глубока чеською Zámek Hluboká – Hluboká nad Vltavou, німецькою Schloss Frauenberg тобто жіночий замок —палац, розташований на річці Влтава у Богемії.
Перший середньовічний замок у другій половині 13-го сторіччя на цьому місці було зведено за наказом короля Пржемисла Отакара II. Як кажуть чехи про нього – король заліза і золота Král železný a zlatý.
Після багатьох змін замок у середині XVII століття перейшов у власність родини Шварценбергів. У середині XІХ століття старий замок був розібраний після мандрівки князя Яна Адольфа II Шварценберга з дружиною принцесою Елеонорою до Великої Британії на коронацію королеви Вікторії. Напевно, після віндзорів одній з Шварценбергам й собі захотілося побудувати щось імперське. Романтичний вигляд палацу, включаючи парк та навколишній ландшафт, якнайкраще відповідав їхнім уявленням про велич і тогочасній моді. Тому сюди з Чеського Крумлова перенесли і свою резиденцію.
Задумано – зроблено. Шварценберги Schwarzenbergové були одним з найбільших землевласників Богемії, мали численні маєтки в Австрії, у південній та західній Німеччині. Одним старим замком більше, одним менше. Старі будівлі були знесені, а на їх місці був побудований замок у неоготичному стилі. Цікаво, що, хоча Глубока ніколи не був мисливським замком, він використовувався як база для щорічного двотижневого сезону полювання. Його організовували Шварценберги для вибраної компанії. Тому не дивно, що всередині і зовні як декор використані мисливські трофеї колишніх господарів.
11 веж 140 кімнат, зі стінами обшитими деревом дорогих порід, чия цінність зростає від багатої різьби. То тут, то там зустрічається герб колишніх власників. Настінні килими і гобелени, порцеляна і картини – твори мистецтва різних віків. Вражає колекція зброї. Тут розумієш скільки всього ми втратили у себе в країні в понищених замках та пограбованих інтер’єрах.
Навпроти замку біля ріки з величезних каменів складений пам’ятник з написом: “Záviš z Falknštejna † XXIV srpna MCCXC.“. Йогу побудували на кошти Шварценберга наприкінці XІX століття. Історія Завіші – це розповідь про те, як можна втратити голову від кохання.
Для цього треба знову повернутися в часи заснування замку. Я уже згадував про Пржемисла Отакара II. Не дивно, що він закладав стільки замків – адже це були часи найбільшої величності чеського, а правильніше сказати богемського королівства. Пржемисл Отакар II володів землями від Судет до Адріатичного моря. Місто Кролевець тобто Кенігсберг було назване на його честь, наприклад.
Перший шлюб не приніс королю Пржемислу спадкоємця (не дивно, перша дружина була старша на 30 років. Коли одружувалися йому було 23, а їй майже 50). Тому дружину в монастир і нумо шукати когось молодше.
Мотнувся по сусідах і в Угорщині засватав внучку угорського короля – Кунігунду, Кунгуту Kunhuta. Невідомо, що йому більше сподобалося: її врода чи ім’я як у його матері. Отож, щоб їх не плутати, її вписали у чеську історію як Кунгута Галицька. Бо ж її батьки – дочка угорського короля Анна і князь Ростислав Михайлович, невдалий конкурент князя Данила в боротьбі за галицький стіл. А, отже, вона внучка святого Михайла Чернігівського, якого в ставці Батия ніби-то за відмову від виконання якихось обрядів убили.
Оцю Кунгуту Кунігунду Галицьку Kunhuta Haličská інколи ще називають Кунгута Угорська Kunhuta Uherská. Не плутайте її з рідною тіткою – сестрою матері Святою Кінгою, Кунегундою Угорською польською Święta Kinga, угорською Szent Kinga, іспанською unegunda de Polonia. Ця остання була дружиною Болоеслава Соромязливого, а також племінницею святої Єлизавети Угорської і сестрою святої Маргарити Угорської. Фух, одним словом, запамятайте, наша героїня не свята. 
Королю Пржемислу Отакару II 28 новій дружині 16, через якийсь час з’являється престолонаслідник. Чехія процвітає, коханій дружині то квіти, то левів у подарунок. Пржемисл Отакар II постійно приєднує новий шматок до Богемії і Моравії: то Австрію, то Штирію, то ще якусь Карінтію з Країною. Напевно молитви-вірші, які складала королева допомагали. От, наприклад, «Молитва Кунгути», яку вона присвятила чоловікові, виряджаючи його на чергову війну.
…Краще нам і не родитись,
Як не наша перемога.
Боже, ради мук Твоїх
Нас прости і надихни,
Ти-бо знаєш:
Оттокар не переможе-
Загинемо ми всі.
Успіхи окрилили короля настільки, що він уже бачить себе імператором Священної Римської імперії німецької нації. Єдина проблема, що володарів найбільшого державного утворення Центральної Європи обирають. Щось пішло не так у богемця, бо імператором був обраний Рудольф Габсбург.
Уже як імператор Рудольф вимагав від Пржемисла повернути Австрію, Штирію і оті от Карінтію з Країною. Він навіть залишав йому Богемію з Моравію, якщо той йому присягне як імператору. У відповідь Пржемислав пробує з мечем виправити ситуацію, але зазнає поразки і змушений відмовитись від Австрії, Штирії, Каринтії та Крайни ще й пообіцяти одружити сина з донькою імператора. Рудольф I тріумфально в’їжджає до Відня, а вже наступного року Отакар II знову виступає проти Рудольфа. Тут навіть Богемія повстає проти свого короля. Привід, мовляв, король олігарх, багатіє на війнах, не нагороджує своїх вірних слуг, що проливали за нього кров, не продав Липецьку фабрику. Підбурювач і із-за поребрика Рудольф тільки посміхається. Усе як завжди.
Вирішальна битва відбулася на Моравському полі. Важкоозброєна кіннота Пржемислава спершу потіснила імперців – під Рудольфом навіть убили коня, але за три години чеські лицарі у важких обладунках стомилися ганятися за легкою половецькою кіннотою, яка була у Рудольфа. Та й повівся Рудольф, як на той час вважалося, не нешляхетно – сховані лицарі нанесли атаку у фланг і… короля Пржемислава знайшли тільки серед трупів.
Якась дивна ще тоді була війна або ж Рудольфу не було потрібно так багато, як він отримав. Перший Габсбург-імператор забезпечив свої права на Австрію та Штирію, серце й опору майбутньої династії Габсбургів. У Богемії Рудольф уклав угоду зі знаттю та королевою-вдовою Кунігундою, що чеський трон успадкує син Отакара Вацлав II.
І тут з’являється новий гравець у цій «грі престолів». Його звали Завіша із Крумлова Zámek Český Krumlov або Завіша із Фалькенштейна Záviš z Falkenštejna. Був він з численного і впливового роду Вітковичів. (Не плутайте цього Завішу зі згадаим Анджеєм Сапковським поляком Завішою Чорним, що жив на якісь пітори сотні років пізніше. Троянда – “ружа” – в якості герба була взята Завішею на честь одного з його володінь Ružomberok. Власне я цю й історію знайшов тільки із-за Сапковського). Хоча наш Завіша теж носив зображення троянди – зеленої крумлівської з п’яти пелюсток на срібному полі. Свій герб Завіша в пам’ять про спадок замок своєї матері – баварський Фалькенштейн – прикрасив зображенням сокола (фалькенштейн з німецькогї Соколина скеля).
Завіша у битві на Моравському полі не підтримував Отокара, бо з богемським королем вони посварилися через монастир, який король заснував на землях його роду. От Завіша його і спалив, після чого змушений був тікати і шукати захисту від гніву Отакару у імператора Священної Римської імперії Рудольфа Габсбурга.
Завіш з Фалькенштейна прибув в Градец-над-Мораві і запропонував королеві свою допомогу. Ось як про це пише Chronicon Aulae regiae:
«Він, після смерті Оттокарової, королеву Кунгуту… зустрів, не так у службах охочий, яко в бесідах довіренішим понад іншими лицарями бути почав. Сподівався ж, що місця своє знову займе й гради свої легко назад здобуде, якщо у королеви милості близького товариства доб’ється. /…/ І королева, вивертами його чародійства, сильно його любити стала, пробачивши йому від серця те, чим перед королем завинив, поставила його над іншими».
Хроніка не дуже любить Завішу, на відміну від Кунгути. Чи то за вдачу, чи то за красу, чи то за вірші (а Завіша і співав, і вірші складав) колишня королева і покохала лицаря і навіть народила від нього сина.
Тим часом опікуном юного сина Пржемисла Отакара II був маркграф Брандербургу, війська якого стояли в Богемії. Через 5 років богемці викупають сина короля, бо вже дуже їм обридли брандербургці. Куди не прийдуть, вимагають свою фірмову страву сир з льняним маслом та цибулею, ну й гроші заодно відбирають. А хто ж любить запах цибулі?
Юний Вацлав II повернувся до Праги із дзвонами та співами і богемці повірили, що «погані роки» після смерті короля Пржемісла Отакара II закінчився. Королева прийшла до сина хоча трохи й боялася. Адже без сина вона так страждала, так страждала в обіймах Завіші. Ми точно не дізнаємося, як проходила їхня зустріч. Здається, 13-річний Вацлав радо зустрів матір і насолоджувався материнською любов’ю, якої аж 5 років був позбавлений. Кунгута, напевно, дуже скоро попросила свого сина, щоб Завіша міг приїхати до Праги.
Завіша приїздить і могутня магія сильного, впевненого, харизматичного лицаря подіяла на тринадцятирічного підлітка. Нарешті, у короля Вацлава знову була родина – любляча мати та її сильний чоловік, ну і маленький брат. Завіша присвятив себе систематичній лицарській та правительській освіті молодого володаря. Лише завдяки йому Вацлав II наздогнав те, що пропустив 5 років у неволі. Якщо в майбутньому він виявився одним з найбільш здібних і багатогранних правителів, я думаю, завдячувати він мав своїм природним здібностям і Завішіі.
Щоб не малювати вже зовсім ідилію, варто сказати, що Завіша сповна використав своє становище в королівській родині, щоб взяти владу в державі і замінити своїми родичами державні посади. При цьому сам Завіша не обіймав жодної посади, але йому підставили плече, а також свої кишені для державних податків всі численні Витковці. Одразу з’явилася й «опозиція», яку знову підтримував імператор Рудольф Габсбург із-за поребрика.
На початку 1285 року чотирнадцятирічного богемського короля Вацлава II сина Оттокара отдружують з його ровесницею дочкою Рудольфа Габсбурга – Гутою. Незважаючи на церемоніальний акт Рудольф не пустив дочку до Праги і відвіз її назад до Імперії підростати. А в травні того ж року в Празі королева Кунгута стає леді Фалькенштейн – виходить заміж за свого коханця Завішу.
Однак у вересні королева раптово померла, швидше за все, від туберкульозу. Вацлав втратив матір, любов’ю якої він міг користуватися лише два роки після повернення в Богемію. Завіш втратив не тільки жінку, яку кохав, але і свого захисника, який допоміг йому піднятися в чеській політиці.
Імператор Рудольф, здається, боявся занадто великого впливу Завіші на молодого короля, і тому він нарешті дозволив дочці приїхати до Богемії, що відбулося в липні 1287 р. Думаю ні в кого не виникне сумнівів, хто був важливішим для Вацлава, що вже виріс з дитячих штанців: дружина в ліжку чи коханець матері. До цього додалася ворожнеча між Завішею і дружиною Вацлава Гутою. Після появи королеви Фалькенштейн взявся вимагати, щоб королева відправила додому свій почет, небезпідставно припускаючи, що імператор Рудольф оточив дочку своїми шпигунами. Королева обурилася, а король став на її бік.
Напевно не без підтримки батька дружини Вацлав у віці сімнадцяти років фактично взяв на себе управління державою. Вацлав пішов вабанк і вийшов із гри переможцем. Завіша ж упустив цей момент, юо був зайнятим іншим. Чоловік у розквіті сил, могутніший і багатший за короля Завіша вирішив знову одружитися. Звичайні заручини не про нього, тому Завіша викрадає з монастиря угорську принцесу. Удача супроводжує Завішу й на мадярській землі, де він проводить час з молодою дружиною.
Однак ніхто не знає, чого коштувало для Вацлава рішення про остаточну долю Завіші. Королю насправді Завіша вже не потрібний, час його минає.
Підозріливого Вацлава, який виріс в ув’язненні, неважко було переконати в тому, що вітчим намагається узурпувати королівську владу, а самого короля убити. З іншого боку, Вацлав у свої 18 років уже король, а на найважливіших посадах родичі Завіші. Свої людей треба розставляти, Знову ж таки скільки він знає Завішу – декілька років до власного одруження. Завіша для нього тільки підлітковий ідеал і коханець матері – її остання любов. Отже, Вацлав ІІ виганяє з ключових державних постів родичів Завіши. У травні 1289 року угорська дружина Ельжбета народила сина і Фалькенштейн вирішив, що потрібно знову ловити птаха удачі за хвіст. Він кличе на хрестини відразу двох королів: свого угорського шурина Ласло IV і чеського Вацлава II. Вацлав згодився, але запропонував вітчиму спершу приїхати в Прагу, щоб потім разом вирушити у володіння Завіші.
Тільки-но Завіша з’явився у столиці, як його звинуватили в зраді, схопили і ув’язнили.
Але в колишнього правителя ще залишалися могутні друзі і вірні союзники. Коли звістка про полонення Завиіші дійшла до південної Богемії, Вітковичі підняли повстання. Підтримав Фалькенштейна свого тепер родича і угорський король Ласло IV, половецька кіннота якого зробила Рудольфа імператором на Моравському полі. Та дуже невчасно був убитий.
Завішу видобули з тюрми і почали на возі закутого в кайдани возити від твердині до твердині. Зупиняючись перед кожною з них, королівське військо пропонувало здачу, погрожуючи, що Завіша буде повішений. Загроза була дієвою і Вітковичі здавали одну фортецю за одною.
Тільки перед замком Глубока його власник Вітьок з Крумлова – молодший брат Завіші, відмовився повірити загрозам. Як говорить літопис, зв’язаний Завіша сам кричав братові під фортечною стіною, що краще помре, ніж той здасть замок. Чи то терпець урвався, чи Джейме Ланістера у них не знайшлося, 24 серпня 1290 року після триразово повтореного виклику здатися і триразової відмови Завішу стратили. «Коли ж други Завішови жили нагорі град самі видаті відмовилися, (Мікулаш) Завиша на подградье того граду … обезголовити велів»
Вітьок зміг утримати замок на якийсь час. Та це ще не кінець історії.
Потім труп Завіші монахи з монастиря Vyšší Brod Hohenfurth перенесли до монастиря. Вони поховали його тіло поруч з абатами, а голову десь в альтанці залу. У них були свої причини. Чоловік королеви подарував їм подарунок, гідний короля. Вірніше королеви, бо саме Анна мати Кунгути Галицької втекла з цим подарунком – хрестом та усіма угорськими коронним регаліями до Праги у 1270 році, після смерті батька. Хрест опинився в руках Завіші, який вшанував монастир незадовго до смерті, пожертвувавши цю коштовність. Тому цистерсіанців не лякала ні ганьба короля, в якій опинився Фалькенштейн, ні його сумний кінець.
У хресті нібито прихований фрагмент хреста, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Високий срібний хрест візантійського походження входить до десятки найрідкісніших і найцінніших реліквій у всьому світі і зараз називається Хрест Завіші Závišův kříž.
Мандроголіки, не губіть голову.
Сергій Щербій – текст і фото
