Якщо їхати автострадою від аеропорту Тенеріфе-Південний по південному узбережжю Тенеріфе, то за 47 км ви потрапите у Канделарію Candelaria. Наполегливо радимо не пропустити це 30-тисячне містечко. Воно обов’язкове для відвідання на Канарах, адже ніде більше ви не відчуєте пульс справжнього життя островів, краще ніж тут – спокійний устрій життя у синтезі із багатовіковими традиціями, релігійним фанатизмом, історією та легендами і неймовірною природою – оце Канделарія. Головна площа на березі океану, головна церква – святиня усіх Канар, бронзові вожді гуанчів, які споглядають, як же змінили їхню землю за 5 століть, чорна мадона, яку гуанчі мали собі за божество, та великі червоні та чорні крабів – на прибережному камінні їх повно, вони, як посланці океану, відчувають себе господарями на прибережному камінні – їх тут сотні.
Корінний народ Канар – гуанчі, яких майже винищили іспанці, колись мав Канделарію своєю святинею. Десь може у 14 столітті (хоча для них може й взагалі не існувало літочислення) кілька пастухів, на березі океану знайшли дерев’яну статую Богородиці з дитям. Чорну. Мабуть це була фігура з корабельного хвилерізу – такі були популярними у ті часи, а від тривалого перебування у воді вона почорніла. Гуанчі дуже злякалися, а особливо після того, як спробували штрикнути її списом – от же розумне рішення – і поранився з переляку. Через деякий час прийшли з підмогою. Поранений чолов’яга зцілився від доторку до скульптури, всі дуже зраділи, забрали чорну Мадонну в село, поставили у прибережній печері Ачбініко, й стали молитись, як божеству.
Перші конкістадори дуже здивувалися, що дикуни моляться християнській скульптурі. Вони спробували забрати чорну фігуру, але та виявилася неймовірно важкою, особливо за межами печери, тому тубільське божество так і залишили у печері, а от гуанчів майже усіх винищили. Хоча останні намагалися чинити супротив. Дев’ять бронзових вождів гуанчів стоять нині на площі Покровительки Канар Plaza Patrona de Canarias із докором дивляться на сотні туристів та паломників. Саме ці дев’ять вождів очолювали дев’ять регіонів, на які був поділений Тенеріфе, і спробували чинити опір іспанцям у 1494-1496 рр. Невдала була спроба – війська гуанчів перебили, або зробили рабами, але Чорну Мадонну залишили, як головну святиню острова. До неї ходили молитись, вона зцілювала і чарувала, доки у 1826 році, під час шторму, її не забрав океан, затопивши печеру.
Іспанці вже не могли без образу у печері, після року невдалих пошуків, замовили таку саму відомому іспанському скульптору Фернандо Естевесу да Саласу, який виготовив клон у 1827 році. Саме ця фігура і нині стоїть у печері, яка нині називається Куева де Сан Блас, і є головною святинею Тенеріфе. А до печери прибудували каплицю – тепер океан не забере.
Ще у 17 столітті біля печери, прямо на березі океану, була спроектована площа Plaza Patrona de Canarias, на кутку якої поставили базиліку. Куди ділась та базиліка – не скажу, мабуть вона не задовольнила сакрально-естетичних уподобань канарців і на її місце поставили нову, яка нині і є головним храмом Канарських островів.
Базиліку Канделарії заклали у 1949 році і будували 10 років. Стиль храму називають неокласичним, хоча особисто я нічого від класицизму тут не побачив – мабуть із класицизмом ця назва не пов’язана. Традиційно для Тенеріфе кам’яні стіни накрили дерев’яним дахом (в Іспанії я нічого подібного не бачив), а стелю прикрасили дерев’яними балками та різьбленням. 45 метрова дзвіниця базиліки стала однією із найвищих на Тенеріфе. Вона має 10 дзвонів. Щорічно 2 лютого та 15 серпня поряд із храмом відбувається величезний фестиваль – тисячі паломників у ці дні їдуть до Канделарії з усього світу.
Королі (вожді) гуанчів називались менсеями, тому набережну, де поставили дев’ять фігур назвали Менсейською. Цих суворих, маслатих дядьків зробив скульптор Хосе Абад, і їхні обличчя, зачіски, палки і списи, пов’язки на стегнах – мабуть то все його фантазія.
Площа Plaza Patrona de Canarias із базилікою, Канделарії, печерами, статуями гуанчів, крабами на прибережних каменях – це неймовірне видовище, особливо з оглядового майданчика, який розташований вище площі, біля старовинних вузеньких вуличок, які терасами піднімаються нагору.
Текст та фото Романа Маленкова
