Ла Оротава La Orotava – одне із найгарніших та найцікавіших міст острова Тенерифе. Але в перший свій приїзд я сюди не потрапив, причому я тут був… Ми спускалися із Тейде, який лежить вище хмар, і на висоті Ла Оротави ми пірнули у густу хмару. Туман був густий, як молоко – їхали навпомацки. А тут ще й навігатор почав лаятися, дуріти… Отак і заїхали ми в хащі, якихось старовинних будинків, хоча ні вулиці, ні поселення, розгледіти не змогли. Намацали дорогу, й покотились запланованим маршрутом, далі униз, до океану. Про існування Ла Оротави я дізнався вже у Києві. Дивина – численні сайти та путівники, пронесли це поселення повз мене. Звичайно, засумував, як же так, таку штуку пропустити? Але коли повернувся на Канари наступного року – був щасливим – це ж класно, такий тортик на десерт.
В Ла Оротаві дійсно роблять щось, схоже на гігантські тортики – це картини із піску, настільки великі, що в 2007 році їх занесли у Книгу рекордів Гіннеса. Але їх роблять лише раз на рік – у Dia de las Alfombras – День килимів, і я їх не побачив, бо навіть не знаю, коли той день. Але я побачив прекрасне місто, із старовинною колоніальною забудовою, розкішними парками та садами, з колоритними храмами та чудесним британським палацом. Дехто називає Ла Оротаву найгарнішим містом Тенеріфе, але я все таки утримаюсь від категорій – в моєму рейтингу воно займе почесне третє місце, після Гарачико та Ла Лагуни, хоча можливо я його пере форматую, колись.
Повна назва міста Вілла де ла Оротава Villa de la Orotava, але його так ніхто не називає, а туристи і не знають, що воно так називається. Для переважної більшості це просто Ла Оротава, тому так називаю і я. Отже, Ла Оротава – центр найвищого муніципалітету Іспанії. Його верхня точка – вулкан Тейде – 3718 м. В його межі входить більша частина національного парку Тейде, а починається він біля океану.
Церква монастиря августиніців
Церква святого Івана Предтечі
Церква Санто-Домінго
Заснували місто у 1502 році. Майже від тих часів зберігся Будинок Туриста (1590 рік, звичайно, тоді він називався інакше, але як саме – я не знаю). Багато будинків збереглося із 17 століття, як, наприклад, Будинок Балконів (1632 р.), Будинок Леркаро та ін. Кажуть, що історичний центр Ла Оротави зберігся, чи не найкраще на усіх Канарах. Як на мене, то у Ла Лагуні старувка побільше буде – в ЮНЕСКО усе таки, але це не зменшує краси й колориту Ла Оротави.
До приходу іспанців тут було місто гуанчів – корінних мешканців Канар. Таоро називалося. Ну як місто – поселення, село, хоч і столиця наймогутнішого менсея (короля) гуанчів. Навколишні землі були дуже родючими, тому іспанці, які завоювали Канари, засадили місцевість цукровою тростиною, яку пізніше змінила більш рентабельна сільгоспкультура – виноград. У другій половині 16 ст. почалася ера канарських вин, а Вілла де ла Оротава почала активно розвиватись – вина ж давали неабиякий прибуток – і розбудовуватись. А за виноградом, вже у 19 столітті прийшли банани, які і нині займають основне місце. До речі словом «вілла» називали тоді село.
Церква Непорочного Зачаття Діви Марії
Отже, конкістадори майже винищили гуанчів, а прекрасна місцина перетворилася на заповідник колоніальної архітектури. Чесно – фотографувати хочеться без упину. Вузенькі бруковані вулички, численні храми, старі будинки, з казковим дерев’яним декором – на Ла Оротаву я потратив цілий день, хоча місто не таке вже й велике. Нині в ньому мешкає близько 40 тисяч осіб.
Я ніколи не броджу вулицями безсистемно – вибираю основні орієнтири на карті, найчастіше це старовинні церкви, йду від однієї до іншої, роздивляюсь та фотографую усе цікаве дорогою. У Ла Оротаві я зробив так само. Першою церквою, яка трапилася мені на шляху, був храм колишнього монастиря августинців Нуестра-Сеньора-де-Грасія, який збудували у 1671-1694 рр. У 19 столітті храм експропріювали у монахів, розмістивши тут піхотні казарми. Нині це будинок культури, але всередині збереглися прекрасні інтер’єри монастирського періоду.
Маєток Асканіо, який став ліцеєм Таоро та рестораном.
Перед монастирем площа Конституції, з якої можна потрапити на територію маєтку родини Асканіо. Це чудовий парк та прекрасний палац на пагорбі, з якого видно всю долину, до самого океану. Збудували палац у 1925 році. Нині у палаці розміщено ліцей Таоро. Хоча і ліцей вже не ліцей – це колоритний ресторан з палацовими інтер’єрами.
Поряд із палацом розташовано парк Вікторія – прекрасно розпланований зразок садово-паркового мистецтва Канарських островів. Купа екзотичних рослин, трохи паркової архітектури. Вхід безкоштовний. У 19 столітті тут була фруктова ферма доньї Себастьяни дель Кастільо, маркізи Кінта Роха. У 1880 році помер її син, але офіційна церква заборонила ховати його на громадському цвинтарі за масонство. Маркіза розгнівалася, й наказала поховати сина над центральною дорогою, на землі своєї ферми. Для могили збудували розкішний мавзолей, а навколо розбили парк, до речі, із масонською символікою – щоб позлити церковників.
Парк Вікторія із мавзолеєм маркізів Кінта Роха.
Від монастиря августинців вулиця Кальваріо веде до найстарішої і найцікавішої ділянки міста. Тут стоїть Будинок з Балконами (1632 р.) – шедевр дерев’яної архітектури, із великим балконом на третьому поверсі. У дворі дому давильня для винограду. В сусідньому будинку музей килимів та контора виноробної фірми. Тут купа ресторанчиків та сувенірних яток, і тут купа туристів, майже завжди. Угору звідси, вулицею Сан Хуан, можна піднятися до парафіяльної церкви Івана Хрестителя (Сан Хуан Баутіста). Тут же поряд старовинне міське кладовище.
Головним храмом міста є церква Зачаття Діви Марії – один із найбільш яскравих зразків бароко на Тенеріфе. Її почали будувати у 1498 році, але будівництво затяглося, й закінчили її в середині 16 століття. В 1706 році храм реконструювали після землетрусу, а у 1767 році його реконструювали вдруге, й він набув нинішнього вигляду. Зараз тут музей сакрального мистецтва.
Будинок Балконів
Міський цвинтар
Недалеко звідси розташована церква Санто-Домінго, зведена у 17 столітті – колоритна будівля, дзвіницю якої видно із багатьох точок міста, і вона є одним із його символів.
Ратушу Ла Оротави збудували у 1895 році. Вона розташована на вулиці Кальварії, яку можна вважати головною у місті. Перед ратушею відносно велика площа, на якій під час фестивалю, творять пісочні килими. Саме на цій площі був встановлений рекорд.
Вулицями Ла Оротави можна ходити довго, вишукуючи цікавинки, затишні дворики, різьблені елементи віконниць, архітектурні стилі. Місто затишне, камеральне але й велике одночасно. Залиште його на десерт.
Текст та фото Романа Маленкова.
Ратуша
Значно більше фото у нашій галереї
