Кіренія (Kerinya, тур. Girne) – найбільш відвідуване туристами місто Північного Кіпру після турецької частини Нікосії. Особисто я не скажу, що воно цікавіше за Фамагусту – це різні вагові категорії – Фамагуста супертяж, але навіть у будній січневий день набережна Кіренії забита людьми, ресторанчики працюють на повну, у фортеці купа відвідувачів, тоді як такої ж днини я бачив пусту Фамагусту.
Популярність Кіренії обумовлена кількома факторами – по-перше, вона ближче до Нікосії, з якої починається більшість екскурсійних маршрутів, по-друге – тут поряд немало об’єктів, які туристи намагаються відвідати першочергово, зокрема замок святого Ілларіона та абатство Беллапаіс, по-третє – Кіренію значно частіше рекомендують туристичні агенції. В останніх купа своїх причин, головна із яких – Кіренію для туристів відкрили значно раніше, тому вона більш розкручена. Я навіть сам зіткнувся із ситуацією, коли мої клієнти-туристи планували відвідати Кіренію, а про Фамагусту навіть не чули.
Туристична Кіренія – це затишна гавань, марина, відмежована від морських хвиль великим кам’яним пірсом, із шумною, щільно всіяною ресторанами, набережною. Від набережної можна пройти на паралельну вуличку, поглянути, яка ж вона Кіренія зсередини – там є два цікавих християнських храми, один з яких – церква святого Андрія – музей ікон. Але від набережної туристи відходять рідко – головний об’єкт Кіренії, заради якого, признаюсь, і я сюди їхав – замок, розташований у східній частині гавані. Справжній приморський замок, на відміну від замків Ларнаки, Лімасола та Пафоса.
Історія Кіренії, яку турки називають Гірне, типова для більшості міст Кіпру. Греки, візантійці, рицарі, франки, генуезці, венеційці, османи – почитайте статтю про Нікосію, там все те саме.
Прибережні укріплення Кіренії будувались ще в часи Давнього Риму. Візантійці їх розбудували, зробивши частиною фортечної мережі для захисту від арабів: Святий Іларіон, Буфавенто, Кантара, Кіренія. Правитель Кіпру Ісак Комнін зробив прибережну фортецю своєю резиденцією – з тих пір вона перетворилася на феодальний замок, який став резиденцією ще й для наступних королів Кіпру – Лузіньянів. А у 1540 році венеційці, які обожнювали будувати прибережні фортеці і замки, докорінно перебудували Кіренійський замок, прилаштувавши його мури та бастіони до потужних сучасних (для середини 16 століття) гармат.
Турки зробили замок військовою базою, британці розмістили тут поліцію, а потім, коли почалися заворушення ЕОКА, знову військових. Музей у твердині відкрили лише у 1974 році. Він працює тут і нині. Досить цікавий.
Кіренійський замок варто обійти з усіх боків – він фотогенічний звідусіль, а особливо із пірсу, де його знімають на тлі моря. У пазлі пам’яток Кіпру він обов’язковий елемент, як і абатство Беллапаіс, розташоване на південно-східній околиці Кіренії.
Спочатку абатство називалося – Abbaye de la Paix – абатство Миру. Так його називали ченці-засновники, які належали до ордену августинців. Пізніше монастир перейшов до ордену премонстрантів (виявляється і такий є), які, за підтримки хрестоносців Лузіньянів, почали будівництво великої обителі. Зведення головного храму датують 1205 роком, а монастир був затверджений Римським Папою у 1232 році.
Лузіньяни постійно фінансували та добудовували абатство, добували для нього святі реліквії, поступово перетворивши на об’єкт масового паломництва. До часів захоплення Кіпру Генуєю абатство було головним сакральним об’єктом острова. Генуезці вивезли майже усі реліквії і значно понизили статус монастиря. З того часу обитель почала занепадати…
Нині абатство Беллапаіс – романтична напівруїна, дуже популярна серед туристів. Неймовірна готика у чудовому парку із прекрасними краєвидами. На жаль, в османські часи майже розібрали західну частину монастиря – просто на будматеріали. Гарно збереглися церква та трапезна, а ще підвальні приміщення.
Навколо абатства ще в давні часи виросло село, яке також назвали Беллапаіс – назву дали венеційці. Нині це село розвивається як туристичне поселення. Тут є гарні затишні вулиці, із ресторанчиками та готельчиками. На північ від села котиться крутий схил аж до самісінького Середземного моря, на південь – стрімко зростає гірська гряда. Усе в садах та пальмах. Тут починаєш розуміти, чому так багато туристів відвідує Кіренію та околиці.
Текст та фото Романа Маленкова.
Абатство Беллапаіс.
