За великим рахунком, Лімасол англ. Limassol, грец. Λεμεσός, тур. Leymosun) – головний курортний центр Кіпру. Це видно відразу, коли заїжджаєш у місто з боку Ларнаки. Таке раніше бачив лише у телевізорі – вулиці з височезними пальмами і розкішні вілли, масово. Геть, як у фільмах про Маямі. Й кінця і краю немає цій розкоші. А за віллами пляжі. І автівок тут неймовірна кількість, корки, в часи пік, скажені. Все таки друге, за чисельністю місто Кіпра – вже понад 240 тисяч мешканців.
Набережна Лімасолу, яка називається Молос Molos – напевне найкраща на Кіпрі, для тривалих прогулянок, та для гастроманів. Довжелезна паркова смуга вздовж моря, та купа ресторанів біля портової ділянки. А ще, багато фешенебельних новобудов. Саме це притягує туристів, адже усі ми розуміємо, що в першу чергу, більшості потрібно море і комфорт, і цього вдосталь у Лімасолі, а от архітектурних пам’яток тут небагато – за кілька годин можна подивитись усі. Хоча є доволі цікаві, затишні вулички, в яких проглядається венеціанське планування. Ну звичайно, Лімасол, як і весь Кіпр, століття був під Венецією. Але таких вуличок небагато.
Головною пам’яткою міста є замок, який екскурсоводи називають замком Річарда Левове Серце. Його збудували володарі острова, Лузіньяни, у 14 столітті. А Річард помер у 12-му. Як таке може бути? Дуже просто – колись, на цьому місці стояла каплиця (за іншими даними – маленька візантійська церква), в якій вінчався англійський король, із своєю Беренгарією Наварською. Каплиця… А до чого ж тут замок, який з’явився на півтора століття пізніше? Це, як у анекдоті про невістку – так її ж немає, але ж халат он висить.
Річард Левове Серце точно тут бував – у 1191 році, після підступного захоплення у заручники Беренгарії – нареченої англійського короля, правителем Кіпру Ісаком Комніним (нащадком візантійських імператорів), він атакував війська Комніна, і захопив острів. І тут же обвінчався із Беренгарією. За десять років ця англійська королева так жодного разу й не ступила на землю Англії – а потім Річард загинув, але то вже інша історія.
Лімасольський замок.
Після вінчання монаршої пари, на місці каплиці, тамплієри, які базувалися у Лімасолі, звели великий собор. У 1308 році орден тамплієрів розформували (мабуть знаєте історію, про спалення магістра та проклятих французьких королів – Моріс Дрюон писав про це), а його кіпрське майно передали ордену госпітальєрів…
Замок, а точніше береговий форт, який ми бачимо нині – результат перебудови французького укріплення турками, які самі ж його і зруйнували, під час осади 1590-го року. Тут головний музей Лімасола, а вулиця, на якій стоїть замок, носить назву Річарда та Беренгарії.
Навколо замку головна площа Лімасола, з сувенірними ятками та ресторанчиками, в яких великі телевізори постійно транслюють футбол – кіпріоти фанатіють від цієї гри. А від площі, повз Велику Лімасольську мечеть (вона лише називається так – насправді вона відносно невелика, але мінарет видно здалеку), можна пройти до головного храму міста – кафедральної церкви Айа Напа. На стіні церкви висить пам’ятна таблиця, що в Лімасолі, у 1726 та 1727 рр. бував видатний український мандрівник – Василь Григорович-Барський, рідний брат архітектора Івана.
Церква Айа-Напа – результат численних відбудов, після землетрусів. Вона досить красива, але ми не можемо уявити, якою вона була кілька століть тому. Від храму, можна піти до резиденції митрополита, із величезною відносно новою церквою, а можна ще прогулятись до набережної, де зберігся головний католицький храм Лімасолу – церква святої Катерини, 19 ст. Від неї можна повернутися до порту, по набережній – Молос.
Є у Лімасолі ще кілька церков, кілька мечетей, але суцільного комплексу ці пам’ятки не становлять, тому ніхто і не розглядає місто, як архітектурну Мекку. А от рибна кухня тут класна. Тут взагалі досить приємно.
Текст та фото Романа Маленкова.
