Непросто знайти важчу для розуміння європейську столицю. Тут з одними назвами спробуй розберися – в Україні використовується поширена у Європі назва Нікосія (рідше – Нікозія, англ. Nikosia). Цю назву почали використовувати франки та англійці, після завоювання Кіпру у 12 столітті – назва походить від античної богині перемоги Ніки. Місто ж з’явилося значно раніше, приблизно у 9-7 ст.до н.е. Тоді воно називалося Ледра (нинішня назва головної пішохідної вулиці), пізніше Лефкотеон та Лефкосія – Біле Місто (від грецького leukas – білий). Турки ж, завоювавши Кіпр, перекрутили назву у Лефкоша Lefkoşa, яка нині є офіційною назвою турецької частини міста. Столиця республіки Кіпр називається Лефкосія Λευκωσία, і на знаках так всюди написано, що мене сильно дивувало й збивало із пантелику на дорогах.
Нікосія – єдина розділена столиця в світі. Вона поділена фактично навпіл, але на кіпрській частині мешкає біля 300 тисяч населення, а на турецькій менше ста. В самісінькому центрі старого міста стоїть КП, через який здійснюється перехід між південною та північною частинами. Достатньо показати паспорт. Штамп ніякий не ставиться. Черги на КП практично відсутні. Для автівок існує інший КП – дивіться гуглкарту – там є.
Історія Нікосії настільки бурхлива, що її важко описати не розлогим епосом. Тому читайте вікіпедію, а я буду коротенько. Спочатку це було грецьке місто-держава, як і більшість грецьких міст. Позбавив цього статусу Нікосію Олександр Македонський, приєднавши до своєї держави, а потім Лефкосія стала частиною Візантії – дрібним провінційним містечком.
Все змінилося із появою Кіпрського королівства, яке фактично створив, у 1184 році, кузен візантійського імператора Ісак Комнін. Можливо він би довго правив, але скупеньким був, і якось захопив у заложниці Беренгарію Наваррську – наречену англійського короля Річарда Левове Серце. Не лише не нажився – втратив усе. Річард захопив Кіпр у 1191 році, а через рік подарував його своєму бойовому товаришу, французькому хрестоносцю, Гі де Лузіньяну, який через два роки помер, і у 1195 році Римський Папа коронував королем Кіпра старшого брата Гі – Аморі де Лузіньяна. З тих пір з’явилася назва Нікосія, а місто перетворилося на столицю королівства.
Кіпр дуже розбагатів у 13-14 століттях, коли був головним центром Середземноморської торгівлі та ремесел. Якраз тоді були вигнані із Святої Землі хрестоносці. Майже всі вони осіли в Середземномор’ї – на Мальті, Криті, Родосі, а чи не найбільше – на Кіпрі, зокрема у портовій Фамагусті. Але столицею залишилась Нікосія, і гроші потекли рікою. Місто розвивалося і росло. Будувалися величезні храми, найбільший з яких – собор Святої Софії, за розмірами та величчю міг конкурувати з будь яким храмом материкової Європи.
В ті часи на Кіпрі з’явилося дуже багато вихідців із Європи, найбільше – французів. Державною мовою, зважаючи на те, що королі Аквитано-Норманно-Лузіньянської династії були вихідцями із Франції – стала французька, а державною релігією – католицизм. Хоча греки нікуди із Кіпру не ділись – це були переважно сільські мешканці, які не приймали участь у політичному житті країни, хоч і становили більшість, серед її населення.
У 1373 році на Кіпр напали генуезці – це було кінцем торгово-економічної могутності країни. Спочатку королі втратили найбагатше місто – Фамагусту, яку захопили генуезці, а потім і всю країну, якою заволоділа Венеція. Цікаво, що Венеція захопила Кіпр без бою – його, фактично подарувала, остання королева, Катерина Корнаро, італійка, родичка венеціанських дожів, вдова короля Жака ІІ. Для Нікосії венеціанське правління не стало катастрофою, мало того – фортеця-зірка, завдяки якій Нікосія відома нині на весь світ, була творінням саме венеціанців.
1571 році османський султан Селім ІІ (Селім П’яниця, Селім Блондин) захопив Нікосію. Незважаючи на фортецю, яка в ті часи вважалася ледь не найсучаснішою у світі, турки все ж таки взяли місто відносно швидко – частина фортеці була не добудована, тому належного опору вчинити не могла. Осада тривала 7 тижнів. Фортеця витримала безнастанний гарматний обстріл та 44 штурми, але 45-й витримати не змогла. Захопивши 20-тисячну Нікосію турки винищили усіх дорослих чоловіків і свиней. Жінки та діти були захоплені в рабство. Три століття тривала турецька окупація – аж у 1878 році місто, як і весь Кіпр, перейшло під владу Великої Британії.
Британський колоніальний суд.
В турецький період з’явилася назва Лефкоша. Усі католицькі храми перетворились на мечеті, а православним зруйнували дзвіниці. Уся старовинна забудова Нікосії – це відголоски османської архітектури, із вкрапленнями, інколи значними, британської колоніальної архітектури.
Вся стара Нікосія – це місто у стінах венеціанської фортеці. Це одна із найбільших фортець пізнього середньовіччя. Вона збудована у формі зірки. Одинадцятипроменевої зірки, яка більше схожа на круг. Діаметр – близько 1,6 км, відповідно протяжність стін – понад 5 км. Від стін виходять 11 однакових бастіонів – 5 на кіпрському боці, 5 на турецькому, й один – на території миротворців ООН.
Будівництво фортеці почалося у 1560 році. Керували розробкою проекту та будівельними роботами архітектори-інженери із Венеції Франко Барбаро та Джуліо Саворджано. Кошти на будівництво бастіонів давали багаті венеціанські родини, які мали бізнес, чи то маєтки на Кіпрі. Їхніми прізвищами і назвали бастіони: Loredano, Barbara, Qurini, Mula, Rocass, Tripoli, D’Avila, Constanza, Podocataro, Caraffa, Flatro. Верхи потужних (не менше 5 метрів у товщину та 12 метрів у висоту) мурів, будувались косими, щоб ядра рикошетили, а не руйнували їх. Навколо викопали широчезний рів, який наповнили водою із річки Педіеос. Річку, яка раніше текла через центр міста, спеціально вивели за стіни. Щоб потрапити у місто, подорожні мали пройти по підйомних мостах, які вели до трьох могутніх брам – Пафоської, Киренійської та брами Фамагуста. Це мала бути унікальна, неприступна фортеця…, яку турки взяли за кілька тижнів, навіть суттєво не пошкодивши мури.
Фортеця майже повністю збереглася. Зникли лише дві брами – Пафос та Киренія (збереглася частково), також було розібрано невисоку стіну, яка обороняла зовнішню сторону рову. Дуже схожу фортецю венеціанці звели у містечку Пальманова (це в Італії). Вона є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Фортеця у Нікосії не включена навіть у попередній список. Завдяки туркам.
Стара Нікосія, розташована у межах фортеці, розділена на дві частини, які досить сильно відрізняються. Кіпрська частина доглянута, європейська, наповнена натовпом туристів, ринкових яток, брендових модних бутіків та торгівців із Південно-Східної Азії, які продають усякий непотріб. Турецька частина не дуже доглянута, тут багато покинутих, інколи напівзруйнованих будинків, старезних автівок та взуття, на порогах. Все досить похмуре, на вулицях переважно чоловіки, туристи лише на кількох вулицях, які впираються у головну мечеть – Селіміє. Але тут цікавіше, більшість історичних будівель розташовані саме тут. І ціни значно нижчі. Щоправда, не рекомендується купувати тут брендові товари, які є переважно фальсифікатом.
Фортеця.
Південна частина старої Нікосії.
Центром старої частини кіпрської половини столиці є вулиця Ледра. Вона пішохідна, накрита тентами на розтяжках, які мають рятувати від пекучого сонця, заповнена брендовими магазинами та закладами харчування. Праворуч від Ледри район, із вузенькими пішохідними вулицями, збереженими будинками грецьких купців, британської аристократії й офіційних установ, переважно банків. Тут маса православних церков: Богородиці Фанеромені, святих Іоана, Савви, Антонія, митрополича церква – фактично головний православний храм Кіпру, та багато інших. Всі храми гарно відреставровані – рекомендуємо їх відвідати. Найбільш відвідуваний храм – Богородиці Фанеромені (Явленої) – він розташований зовсім недалеко від КП, через який здійснюється пропуск на турецьку частину.
Головний комплекс південної частини Нікосії – резиденція Архієпископа. Це величезний об’єкт, щоправда, закритий для туристів. Тут базувався штаб першого Президента Кіпру – Архієпископа Макаріуса ІІІ. Я не знаю, чи можливе проведення в ньому екскурсій, був тут чотири рази, й ворота були наглухо зачинені. Поряд розташовані бібліотека та Візантійський музей.
Є тут і кілька мечетей, одна з яких колись була готичним монастирем, а ще є діючі турецькі бані – все досить колоритно.
Дуже цікаво прогулятись вздовж мурів. Брама Фамагуста – єдина, яка повністю збереглася, із трьох міських брам – досить фотогенічний об’єкт. Пам’ятник Незалежності Кіпру демонструє багатовікову боротьбу кіпріотів, проти окупантів, зокрема проти англійців, які, насправді, були найбільш м’якими окупантами, з усіх,які раніше правили островом. Але британці, які принесли на Кіпр справжню цивілізацію, які збудували інфраструктуру острова та дороги на ньому, правили за принципом «розділяй і володарюй», і саме вони стимулювали антагонізм між греками та турками (це було зовсім неважко, адже греки завжди ненавиділи турків). Проти британців, у 50-х роках минулого століття, боролася Національна організація за визволення Кіпру – ЕОКА (її бійці відображені на пам’ятнику). Бійці ЕОКА хотіли від’єднання Кіпра від Британії, та приєднання до Греції. Цього зовсім не хотіли турки острова, які становили значну частину населення. Вони створили таку собі ТМТ – Турецьку організацію оборони, й боролись і проти ЕОКИ, і проти британців. Це призвело до введення британцями у 1955 році надзвичайного стану на Кіпрі, та підписання у 1959 році цюрихсько-лондонських угод, відповідно до яких Кіпр ставав незалежною країною, але із значним впливом Британії, Греції та Туреччини, які виступили гарантами незалежності та територіальної цілісності. Британці зберегли на острові великі військові бази, а Греція та Туреччина – невеликий військовий контингент. Незалежність Кіпр отримав у 1960 році, а у 1974-му на його територію висадились війська грецької хунти – Чорних полковників. Греки назвали Кіпр своєю територією і здійснили спробу державного перевороту. Туреччина, як країна гарант, ввела на Кіпр свої війська, а Британія, між Грецією та Кіпром, поставила свій авіаносець, який мав перепинити рух грецьких військ – порушників угоди. І перепинив. А от рух турецьких військ ніхто не перепиняв, тому турки, які складали не більше 18% населення острова, захопили майже 40% його території.
Британія та ООН схаменулись досить пізно – ніхто не очікував такої активності від члена НАТО – Туреччини. Туркам вдалося захопити головну й найбільш розвинуту частину острова. Головні курорти Кіпру – Фамагуста і Киренія опинились на турецькій частині. Також було захоплено половину столиці – Нікосії,яка і нині, розділена навпіл. Війська Британії та ООН зупинили наступ турків, але захоплену територію так ніхто Кіпру і не повернув. Мало того, на турецькій території відбулися значні етнічні чистки, які примусили греко-кіпріотів усіх мігрувати на південь. У 1983 році було проголошену Турецьку республіку Північного Кіпру. Її ніхто не визнав, крім Туреччини, але вона існує і нині. І половина Нікосії – Лефкоша – її столиця.
Північна частина старої Нікосії.
Північна частина старої Нікосії – це територія між п’ятьма бастіонами. Тут, на місці Киренейських воріт, великий пам’ятник Ататюрку (хоча Мустафа Кемаль, при усій своїй нелюбові до греків, Кіпр не захоплював), тут купа інших турецьких пам’ятників, тут ліра – основна грошова одиниця, хоча майже всюди приймають і євро, тут британські лівосторонні дороги, з турецькою якістю (турки будують дуже гарні дороги), тут мечеті й похмурі турецькі чоловіки на вулицях. Перше враження від Лефкоші доволі гнітюче – будинки без вікон, руїни, численні графіті й мовчазні люди. Але то перше враження, за яким іде розуміння, що місто надзвичайно цікаве, адже саме тут головні об’єкти столиці, а відповідно, й усього Кіпру. Чого лише вартий британський колоніальний суд – величезний палац, серед пальм, який нагадує історичні фільми про тропічні британські колонії, британський поштамп, турецькі гостинні двори (хани), в яких нині харчевні і кав’ярні, вузенькі вулички, на яких збереглося значно більше раритетів, ніж у Нікосії південній, численні мечеті, частина з яких, колись була католицькими соборами.
Собор Святої Софії, нині мечеть Селіміє.
Головний храм турецького Кіпру, а в минулому – усього острова – мечеть султана Селіма (того самого напівукраїнця, який захопив Кіпр, заради вина). Цю святиню, справжній готичний шедевр, звели королі Кіпра – Лузіньяни. Цей величезний храм повинен був перевершити церкви материкової Європи (принаймні бути не гіршим). Турки перебудували його – знесли дах та прибудували два височезних мінарети. Лише на Кіпрі є подібні мечеті – готика 13-14 століть, яка служить Ісламу. Всередині храму турки залишили високі стрільчасті арки, але прибрали усі перегородки і зайвий декор. Зал для молитви, вкритий суцільним килимом, має нереальний розмір. Поряд із колишнім собором святої Софії зберігся перебудований готичний храм святого Миколая – нині концертний зал. Неподалік колишній монастир – цікавезна будівля із прибудованим мінаретом. А в інший бік ціла купа будівель старого базару – оборонний ринок Буюк Хан, ще декілька будівель гостинних дворів, турецькі бані, базар і величезна кількість закладів харчування. Турецький чай, чорба, лахмаджун, піде, різноманітні кебаби – все як у Туреччниі. От лише готика розбавляє колоритну східну картину.
Через контрольний пункт, на турецьку частину, і назад, пропускають вільно, й без особливих затримок. Відвідайте останню розділену столицю світу – вона неймовірна.
Текст та фото Романа Маленкова.
