Мандроголізм не виліковується навіть цінами Ліхтенштейну, які у порівнянні із великими сусідніми швейцарськими виглядають дурними. Може тому, що за рівнем доходу на душу населення князівство Ліхтенштейн стабільно займає одне з перших місць у світі?
Площа держави Ліхтенштейн менша у 5 разів за Київ. У столиці місті Вадуц Vaduz жителів менше, ніж на Оболоні, але й оглянути все дійсно можна за декілька годин. Це при тому, що сама столиця займає 10% площі всієї країни.
Якщо втомив цифрами, тоді розповім що подивитися у Вадуці Vaduz – столиці Ліхтенштейну. Насамперед не забудьте поставити в туристичному центрі у паспорт візу, яка підтверджує, що ви були в князівстві Ліхтенштейн і все це вам не приснилося. Вартість штампу 3 франки або 2,5 євро. Між іншим, князівство Ліхтенштейн не входить до Євросоюзу, а тому його офіційна валюта не євро, а швейцарський франк, але майже скрізь приймають і євро
Офіційна мова в Ліхтенштейні – німецька, а третина населення країни – іноземці – німці, швейцарці, австрійці.
Здається усі 5100 жителів Вадуцу просто змовилися не будувати нічого цікавого.
Навіть замок Вадуц Schloss Vaduz власника держави князя Ганса Адама II, що височіє над містом, збудований до появи ліхтенштейнців. Замок – це типова середньовічна фортеця XII століття, яку трохи удосконалили і зміцнили у XVI-XVII століттях, бо ж вогнепальна зброя.
На фоні гір бург виглядає просто вражаюче, як (суто теоретично) і князь Ліхтенштейну – шостий за багатством монарх у світі. Це, мабуть, один з небагатьох замків, що продовжує виконувати свою справжню функцію – бути резиденцією правителя. Оглянути споруду зовні можна вільно, а от досередини у мене запрошення не було. Кажуть, що по досягненню повноліття і після закінчення університету князь запрошує молодих жителів святкувати у палаці князя.
Єдина гарна старовинна будівля самого міста Вадуцу – Rotes Haus Червоний Дім. Будинок будували ченці як виноробню і зараз перед ним лежать чималі міські виноградники.
Центр міста – фактично одна невелика вулиця з безліччю сучасних, а отже незрозумілих мені скульптур. Можна вільно прогулюватися по музею просто неба, невгадуючи задум митця, споглядати середньовічні будівлі, модернові скляні віли і милуватися недалекими Альпами. Між іншим, велосипедів тут набагато більше, ніж автомобілів і мотоциклів, разом узятих. Князівство Ліхтенштейн по-німецьки – Fürstentum Liechtenstein, а тому букви, що входять до номера машин – FL.
Будівля Ландтагу парламенту з гострим дахом модернова. Вона складається з трьох частин: високого будинку, з’єднувального та довгого будинку. Аж 25 депутатів сидять за круглим столом, як лицарі короля Артура. Поряд Будинок уряду. Прапор країни, що майорить скрізь, був до 1936 року інший. На Олімпійських іграх того року випадково вияснили, що такий самий має Гаїті, а тому на нього швиденько домалювали корону. Цікаво, чому ліхтенштейнуям ніхто не сказав, що мелодія їх гімну ідентична гімну Великобританії.
У місті цікава ратуша ХХ століття, яка маскується під середньовічну будівлю. Кафедральний собор St. Florinskirche хоча і молодший на сотню років за ратушу, але своїми неоготичними формами хоче створити враження сивочолої будівлі.
У всьому світі існує лише три країни, названі на честь правлячих в них династій, і князівство Ліхтештейн є однією з них. Династія Ліхтенштейнів, яка бере свій початок з XII століття, формально править країною з моменту її заснування в 1719 році. Фактично ж Ліхтенштейни зявилися тут тільки через 120 років і то не з власної волі. Недарма ж вони встановили дипломатичні відносини з Чехією тільки в 2009 році.
Отож трохи про те, як рід Ліхтенштейну зявився в Ліхтенштейні.
Засновником династії Liechtenstein вважається Хуго фон Ліхтенштайн, який побудував інший замок – бург під Віднем чи то зі світлого каменю чи на світлому камені. Liechtenstein Ліхтенштайн (Ліхтенштейн є неправильною звуковою транскрипцією) у перекладі з німецької Світлий камінь.
Liechtenstein під Віднем
Найвідоміший представник роду в період середньовіччя – німецький лицар і поет-мінезінгер Ульріх фон Ліхтенштейн. Хто ж скажіть, не бачив фільм «Історія лицаря». Виявляється герой Хіта Леджера не просто так взяв своє ім’я. Справжній лицар Ульріх фон Ліхтенштейн народився, жив і помер у ХIII столітті. Істинну неприкрашену історію свого життя у книзі Frauendienst «Служіння дамам» розповів сам Ульріх (хоча, може бути, він її і трохи прикрасив. Ну зовсім трішки :).
Як у будь-якому куртуазному романі тих часів, благородний герой мав бути закоханим у Прекрасну даму. Ставши лицарем, Ульріх складає перші вірші і посилає їх дамі серця. Вірші віршами, а от невідомій для нас дамі, виявляється, не сподобалася верхня губа віршописця. Щойно Ульріх про це дізнався, як тут же місцевий хірург на його прохання зайве йому відрізав. Причому наш лицар просто сів на лаву і мовчки терпів, доки лікар відчикрижив у нього зайві півгуби. А після ще й півроку стоїчно терпів муки голоду, бо після операції не міг ні їсти, ні пити.
Коли дама дізналася про те, що заради неї зробив Ульріх, то цікавість взяла верх. На першій зустрічі герой від хвилювання не вимовив ні слова і розгнівана дама вирвала у нього з голови жмут волосся зі словами: «Це тобі за боягузтво!». Як можна довести, що ти не боягуз? У ті часи, на щастя, легко. На кожному лицарському турнірі Ульріх оголошував, що бореться за честь своєї коханої дами серця, імені якої не може відкрити, і … перемагав.
Він зламав не більше, ні менше а рівно сто списів у поєдинках, вийшовши переможцем у всіх боях, коли спис чергового супротивника майже відірвав йому… (що ви подумали?) мізинець. Лікар пришив його на колишнє місце. Коли про це розповіли прекрасній дамі, вона заявила, що все це неправда. Міг би Ульріх придумати щось цікавіше, щоб привернути її серце. Як на це відреагував Ульріх? Поїхав до хірурга, щоб той клятвою на хресті і показаннями свідків засвідчив правдивість цього повідомлення? Переміг ще на декількох турнірах, а всі переможені мали б кричати, що він не бреше? Нічого подібного! Він попрохав відрізати йому той нещасний мізинець, щоб передати його своїй дамі. Дама, отримавши шматок гнилої плоті, довела, що вона все ж більш розумна чи жорстока, ніж Ульріх. Відповідь була коротка – розумна людина не здатна на такі дурниці.
З горя Ульріх фон Ліхтенштейн відправився до Венеції і тамтешнім кравцям замовив безліч жіночих суконь, але не для своєї дами, а… для самого себе! Екіпірувавшись таким чином, він відправився подорожувати по Європі. Уявіть картину. Попереду по дорозі їде герольд, який розповідає куди інкогніто їде Ульріх. Так, щоб ніхто не здогадався. Далі скаче п’ять слуг і прапороносець. Щоб раптом хтось не пропустив непоміченою таку процесію, 2 музиканти грають на трубах. Далі за ними ведуть трьох верхових коней у повному спорядженні, пажі несуть шолом і щит. Ще один трубач і чотири зброєносця везуть вязанку фарбованих тодішньою «серебрянкою» списів. Дві дівчини в білому їдуть верхи на конях, а за ними сама богиня Венера-Ульріх, одягнений в білу мантію з оксамиту, з насунутим на обличчя капюшоном, з якого спадають дві довгі коси прикрашені перлами.
Кожного зустрічного лицаря герой викликає на поєдинок, залишаючись у жіночій сукні, як ніби-то сама богиня Венера! Куди б він не приїжджав, скрізь відбувалися поєдинки. Раз він нарвався на точно такого ж, як він сам, ненормального. Якийсь словенський лицар вирішив на честь своєї дами вбратися в жіноче плаття з фальшивими косами з-під шолома. Однак цей маскарад йому не допоміг і Ульріх збив його на землю. Правильно, нічого займатися блазнюванням. У підсумку Ульріх зламав 307 копій, а своїм суперникам подарував 270 перснів в пам’ять про свою даму серця. Сам при цьому він не отримав навіть подряпини. Нагадую, що всі правдиві свідчення він також сам і продиктував у свою книгу.
Тільки не думайте, що Ульріх – це прототип Дон Кіхота. Ліхтенштейн заробив багато грошей на турнірах і розбагатів, виїжджаючи на літній сезон на турніри, а взимку гріючись у власном узамку та роблячи дітей. Він, напевно, перший зрозумів принцип популярності і маркетингу: виділяйся або помри.
Ульріх Ліхтенштайн став відомим – тогочасною зіркою без інстаграма. Він зробив ще багато екстравагантних вчинків. Наприклад одружився не на Прекрсній дамі, а на звичайній жінці.
Парадокс у тому, що в справжніх війнах він ніяк себе не уславив, але встиг «попрацювати» суддею у Штирії, підтримуючи чеського короля Пршемисла Отакара. Щось він з тим королем не поділив, отож, відсидів у в’язниці. В Ульріха був брат Генріх. За хоробрість, виявлену в битві король дарував Генріху Ліхтенштейну в ленне володіння місто Мікулов (Nikolsburg). Зараз це це місто Микулов у Чехії і про нього окрема розповідь.
Мікулов Моравія
Син Ульріха і дядько Генріх, напевно, перші продемонстрували, що Ліхтенштейни мають просто феноменальний нюх. У битві на Моравському полі за імператорстку корону між Пршемислом Отакаром і майбутнім імператором священної Римської імперії німецької нації Рудольфом Габсбургом вони підтримали останнього. Перемігши Рудольф став першим Габсбургом імператором священної Римської імперії німецької нації, а розширили свої володіння і перебралися зі Штрирії в Моравію. Протягом наступних 200-250 років Ліхтенштейни ніяк особливо себе не проявляють, продовжуючи накопичувати багатство. Вони кредитують імператорську родину Габсбургів, а ті розплачуються з ними черговими землями в Богемії і Сілезії.
Коли реформація розколола Німеччину на два табори, протестанти Ліхтенштейни вирішили поставити на католиків. Як кажуть не без підказки кардинала Дітріхштейна. Як усе перехрещуються. Ви ще памятаєте першу власність Ліхтенштейнів у Моравії – Микулин. Так от вони її продали саме Дітріхштейнам.
Отож барон (запамятайте цей титул) Карл фон Ліхтенштейн швидко «зорієнтувався» і перейшов у католицтво (як і один з найвідомішиї воєначальників тієї пори Валенштайн).
Карл фон Ліхтенштейн стає головним інтендантом імператора-алхіміка і покровителя мистецтв Рудольфа II. У Булгакова у «Майстері і Маргариті» в сцені на балу останнього згадують: «…Королева, секунду внимания: император Рудольф, чародей и алхимик…».
Імператор Рудольф був запеклим католиком і переслідувачем протестантів. Ну й на додачу чи то від алхімічних випарів, чи то від філософського каменю трохи втратив розум. Що спонукало Ліхтенштейна ризикнути і відкрито виступити в черговій війні проти Рудольфа на боці його брата імператора Маттіаса, невідомо. Напевно правильна «чуйка». Ризик був великий. Маттіас пішов проти брата і змусив імператора відмовитися від корони. Ставши імператором Матіас винагороджує Ліхтенштейна за прихильність (тобто за гроші, що він спонсурував) і присвоює титул князя.
Та обидва імператори Рудольф II і Матіас, не мали законних спадкоємців. Тому черговим імператором і королем стає їх двоюрідний брат – ревний католик Фердинанд. У 1618 році спалахнуло станове повстання у Празі, яке стало початком тридцятилітньої війни. Карл Ліхтенштейн став на бік імператора і уславився, як один із найзапекліших переслідувачів протестантської віри та її представників, особливо якщо вони були заможними.
Відразу ж після перемоги в знак подяки за підтримку доручив йому управління Чехією, включаючи виконання особливого завдання – покарання винних і рекатолізаціі країни. Імператор милував учасників чеського станового повстання, які добровільно визнали участь в заколоті, ручався за їх особисту свободу, АЛЕ… не давав жодних гарантій щодо майна. Конфіскаціями керували спеціальні комітети, якими в Чехії керував Карл Ліхтенштейн. За півтора року було засуджено понад шість сотень чеських дворянських сімей, а майно отримали прихильники імператора. Саме так, наприклад, дістався Břeclavský zámek Карлу Ліхтенштейну.Він був конфіскований іменем імператора у сімї Žerotína, які були прапраправнуками київського князя Святослава Хороброго. Не чули таку історію?
Бржецлав у Моравії
Війна скінчилася і виявилося, що сімейству Ліхтенштейнів належить п’ята частина земель Богемії, маєтки в Австрії, Штирії, Моравії і Сілезії.
Ліхтенштейни стали неймовірно багаті та ще й князівського достоїнства. Проте захотілося їм стати рівними, ну майже рівними імператору. Ліхтенштейнам потрібно було володіння “імператорського рівня”. Виявляється були князі звичайні, яким належали землі, отримані від імператора, і князі суверенні – володарі на своїх землях. Останні творили Рейхстаг Священної Римської Імперії. І треба ж такому статися, що в якомусь задрипаному кінці Австрії, майже в предгірях Альп якраз завалялось таких два бідних володіння: Schellenberg і Vaduz. Загальна площа – всього 160 кв. км камянистих земель та гір. Це, щоб можна було уявити, 15 площі сучасного Києва. Користі від цих володінь ніякої: камінь, вівці і пастухи та й тих ще треба пошукати. Формально ж Шелленберг і Вадуц були незалежні і їх володарі засідали у Рейхстазі. Наприкінці 17-го – початку 18-го століть князь Ян Адам Ліхтенштейн купляє ці клаптики землі, які були обєднані в 1719 році в одну державу з ім’ям свого власника – Ліхтенштейн. Так на 6 столітті існування династії вони стали володарями суверенної країни під крилом Австро-Угорщини, але князі в ту пору у своїй країні жодного дня не жили. Вони воювали, жили у Відні, будували блискучі карєри. У столиці величезної імперії вирувало життя: бали, прийоми, дуелі, фейерверки, моцарти, гайдни, бетховени і шуберти, артисти і красиві артистки. Ліхтенштейни будують чудовий палац у Відні, який стає одним з центрів світського життя столиці. З XVIII століття резиденції Ліхтенштейнів перебували в Feldsberg (нині Вальтице, Чехія) та Відні.
За наступні століття Ліхтенштейни досягли слави, багатства, породичалися з імператорським домом Габсбургів та купою інших родичів блакитної крові. Але тут трапилася перша світова війна. Австро-Угорська імперія Габсбургів її не пережила і розпалася на кілька держав. Сімя Ліхтенштейнів втратила вперше більше половини своїх володінь на територіях, що увійшли до складу Чехословаччини.
Наступне потрясіння для Ліхтенштейнів відбулося в 1938 році з аншлюсом Австрії та гітлерівською Німеччиною. Князь Франц Йосип II в 1938 році вперше зявився у Ліхтенштейні у Вадуці й переніс сюди свою резиденцію з Відня. Він став першим князем держави, який мав постійну резиденцію саме в Ліхтенштейні. Протягом всієї Другої світової війни Ліхтенштейну, завдяки в першу чергу своєю асоціації зі Швейцарією, вдалося залишитися нейтральним.
Другий удар стався у 1948 році – вся власність родини в Чехословаччині й Польщі була націоналізована комуністами. Земельні володіння Ліхтенштейнів, скоротилися в 6, 5 разів з 1600 км2 до 240 км2.
Таким чином, збагатившись в результаті однієї європейської війни, яку зараз часто називають першою світовою війною – Тридцятилітньої 1618 – 1648 років, князівський рід Ліхтенштейнів втратив практично все в результаті двох останніх воєн, що прокотилися Європою. Проте, як кажуть, кризис – це можливість. Попри втрати земель, протягом повоєнних десятиліть Ліхтенштейн став податковим раєм і значущим фінансовим центром у Європі.
Мандроголізм не виліковується навіть цінами Ліхтенштейну, які у порівнянні із великими сусідніми швейцарськими виглядають дурними.
Сергій Щербій – текст і фото
