В Коростки ми потрапили на зворотньому шляху із Чорториї. Ось що пише Дмитро Антонюк про цей палац у путівнику “4 мандрівки Житомирщиною”:
“КОРОСТКИ – наступний пункт мандрівки, куди повертаємо одразу за Малою Деревичкою. Якщо у вас двокілометрова карта 2006 року видання, то у випадку з Коростками їй не можна вірити: міст до села через Случ побудовано вже років п’ять тому, на карті ж його нема. А от «нова» дорога – суцільний жах. Добре, що хоч їхати до села не більше двох кілометрів. Подібних поневіряннь зазнаємо лише через бажання побачити палац Міхала Орловського, збудований у середині ХІХ століття. Після мосту їдемо ліворуч, на гору, і ще раз ліворуч, повз ферму до парку, в глибині якого розміщено колишню резиденцію.
Зовнішньо вона збереглася майже без змін – зникла лише в’їзна брама. Але ані севрської порцеляни, ані картин Юліуша Коссака і Антонія Казакевича всередині давно вже нема. Частково збереглись лише фрагменти паркету і старі дерев’яні сходи. Колишні Шоколадну і Блакитну зали перебудували на декілька невеликих кімнат – з 70-х років минулого століття тут міститься Любарський психоневрологічний інтернат. Звісно, це зовсім не туристичне місце, але якщо у вас таки виникне бажання побачити його територію, адміністрація не буде заперечувати.”
Але це не зовсім правда – адміністрація буде дуже проти – на територію вас не пустять, навіть не дозволять фотографувати через тин, який тут досить високий. Це ж треба влаштувати у розкішному палаці психоневрологічний інтернат, та ще й, для неспокійних хворих. Таке могли утнути лише у совдепії: у палацах та монастирях розміщувати туберкульозні та психоневрологічні лікарні, більшість хворих у яких, колишні п’яниця та зеки. В нашому випадку хворі, як герої серіалу “І мертві підуть” (The Walking Dead), в немалій кількості, безсистемно тинялися по зачиненій території колишнього маєтку Орловського. Ну один в один… Нам довелося розвернутись, і залишити це непривітне місце.
Будемо сподіватися, що лікарню звідси кудись переведуть й ми ще полюбуємося палацом бібліомана (в нього було кілька тисяч томів) Міхала Орловського. Зараз же тут як у “Шреку” – не розсідайтесь зручніше, тут вам не раді… Два фото вдалося зробити над огорожею.
Текст та фото Романа Маленкова. Використано путівник “4 мандрівки Житомирщиною” Дмитра Антонюка
