Чернігів. Столиця лісової імперії. Частина перша

Впродовж кількох століть це місто-фортеця на березі Десни затято сперечалося із Києвом за чільне місце в Руській державі. Чернігів середньовіччя був столицею великого князівства, сильного й багатого. Це була така собі лісова імперія, що розкинулася серед неприступних для ворогів хащ та на берегах мальовничих рік. А її стольний град славився величчю храмів та твердинь, повсюдно знаною мудрістю своїх учених мужів та майстерністю митців.

Люди з’явилися в цих краях іще шість тисяч років тому. Скоріше за все, були то трипільці – творці великої протоцивілізації, аж до сьогодні мало вивченої. Вона зникла так само загадково, як і з’явилася. А вже у перші віки нашої ери мешкали тут давньослов’янські племена.

Чернігів

Чернігів

Чернігів

ПЕРША ЗГАДКА

Найдавніший літописний спогад про Чернігів датовано 907 роком. І з’явився він не де-небудь, а в Несторовій “Повісті временних літ”. Вже тоді,  на світанку молодої та стрімко міцніючої Руської держави, згадано Чернігів у літописі не просто поміж іншим. Початок десятого століття - це якраз часи оспіваного в легендах та билинах переможного походу князя київського Олега – того самого, Віщого – на Візантію, на Царград. Правду кажучи, той похід взагалі-то був року 911, на кілька років пізніше – Нестор у своєму літописі трохи помилився. Однак йдеться не про це. Серед руських міст, чиї війська, об’єднані під орудою Олега Віщого, підійшли під стіни Константинополя і змусили гордого імператора Візантії платити руським варварам данину -  “даяти уклади на руськие гради” - Чернігів стоїть одразу після Києва, як другий за важливістю поміж усіх міст Русі. Це дуже показово. Через багато століть цю цікаву особливість помітив і Михайло Грушевський: у руських хроніках десятого-тринадцятого століть Чернігів згадується приблизно рівну з Києвом кількість разів – це відповідало його становищу міста не менш значущого на Русі, аніж сам Київ.

Борисоглібський собор

Собор Бориса і Гліба. 1120-1123 рр.

СПРАВЖНІЙ ВІК

Втім, достеменно відомо з археологічних та інших джерел, що Чернігів помітно старший за першу письмову згадку великого літописця.  І дорога  на Царград була воїнам чернігівським знайома ще з 860 року, з першого похода русичів на Візантію під проводом князя Аскольда.

А взагалі Чернігів існував принаймні із сьомого сторіччя, а у столітті дев’ятому  - задовго до Олегового похода на Царград, Чернігів уже був не просто одним із руських міст. Точніше, “одним із” він взагалі за тих часів не був. А був столицею потужного племінного союзу  слов’ян-сіверян, і лише за часів Олега увійшов до складу об’єднаної Київської держави.

Отож Чернігів увіходить до переліку найдавніших міст України. Але й  цього нині визнаного істориками поважного віку – тринадцять сторіч, патріотам Чернігова раптом виявилося замало. Тож виникла солідна й дуже цікава теорія стосовно того, що Чернігів існує взагалі з другого сторіччя. Мовляв, у атласі славетного античного географа Клавдія Птолемея Чернігів уже згадано. Щоправда, під назвою Серім або Сирім. Втім, там же згадано нібито й Київ, званий Метрополісом...

Гіпотеза, між іншим, далебі не така вже й фантастична. Принаймні до неї серйозно ставляться серйозні дослідники. Та й на користь її свідчить не тільки авторитет великого картографа давнини, але й численні знахідки римських імперських монет I-IV сторіч на території Чернігівського дитинця-Валу. Однак переконливо свідчення Птолемея (точніше те, що його Сирім це і є пізніший Чернігів) допоки не підтверджено. А монети, старші за об’єкт розкопок, в археології завжди не вважали за достатньо переконливий доказ віку. Вони, монети тобто, за давніх часів на багато літ переживали цісаря, що їх викарбував, а часто на багато століть - і саму державу, якій належали.

Чи й справді на місці Чернігова існував колись Птолемеїв Сирім? Нині доказів цього ввіч бракує. Може, іще знайдуться. Одного дня...

Чернігів

Чернігів в період розквіту. ХІІ ст.

ЧЕРНІГІВСЬКІ АПОКРИФИ

Що ж стосується власне назви - Чернігів, найбільш усталеною (хоча й суто фольклорною) є версія про те, що місто виникло на місцевості, званій колись Чорний Гай. Що ж, цілком правдоподібно.

Але не досить романтично! – впродовж віків, аж до багатьох сьогоднішніх краєзнавців та екскурсоводів, переконані багата мешканців  Чернігова. Вони ведуть походження назви від імені легендарного засновника міста, князя Чорного. Ось, мовляв, у нас тут навіть Чорна могила є, не інакше як на його честь названа. Поховальний курган дуже великий, справжня земляна піраміда - як могутньому князеві й належало...

Гарно, але невірогідно. Оскільки ту Чорну могилу дослідив іще в 1872-1873 роках знаменитий у свій час археолог Дмитро Самоквасов. Поховання справді князівське. І справді дуже багате – там знайдено було мечі й шаблі, кольчуги й щит з мідним окуттям (на ті часи – предмет воїнської розкоші). Серпи, сокири, посуд, розкішно орнаментовані сріблом два турячих роги для ритуального пиття. Навіть дуже рідкісні тоді кістяні гральні шашки (на жаль, до сьогодні ці безцінні чернігівські скарби перебувають не вдома в Чернігові, а у Московському історичному музеї).

Дійсно, Чорна могила безперечно належала якомусь із сіверянських володарів пізньоязичницьких часів. Але це не могила міфічного князя Чорного. Романтиків і цього разу підвели знайдені в похованні монети –візантійські золоті, датовані серединою десятого сторіччя. Тобто йдеться про часи, коли Чернігів уже був могутнім містом-фортецею.

...Може, князь Чорний і справді персонаж міфічний. Але в центрі сучасного Чернігова нині є вулиця його імені. Ну й правильно.

Успенський собор

Успенський собор. ХІ-ХІІ ст.

А неподалік колись існував іще один подібний пірамідоподібний курган. Про нього у чернігівчан теж була легенда, що то  усипальниця красуні-княжни, доньки князя Чорного. Тільки легенда й лишилася: курган було цілком по-дикунськи знищено 1851 року – у процесі будівельних робіт. Нічого не нагадує?..

Також за місцевою оповідкою, в іншому знаменитому чернігівському кургані, званому здавна “Гульбище”, було поховано самого Іллю Муромця. Вам і цього разу, цілком можливо, про це скаже екскурсовод. І збреш... Гм... Неточно, так би мовити, відтворить історичні факти.

Ілля  Муромець - насправді реальна історична особа, “військово-політичний діяч Київської Русі ”, як зараз сказали б. Але його нетлінні мощі (богатиря-християнина по смерті причислили до лику святих) поховано не тут, а в Києво-Печерській Лаврі, природно, за православним обрядом. А чернігівське поховання стосується більш ранніх, дохристиянських часів.

Тим часом невідомий чернігівський богатир-язичник виглядав таки справжнім велетнем! Його меч був завдовжки 126 сантиметрів (звичайно руські мечі мали 80-90 см, – під зріст, природно, власника-воїна, який рідко перевищував 165-170 см.). Так само на велетня принаймні двометрового, а то й 2,15 м. (запевняє дехто з дослідників) зросту сплетено кольчугу та скуто шолом. Разом зі зброєю до поховань дружинників клали відро, з якого поїли коня: треба ж конику богатирському й у Вирії водицю пити! Так от, відро з Гульбища десь у півтора рази більше звичайного. Природно, що й кінь під велетнем зростом у сажень мусив бути неабияким... Цілком очевидно - у Іллі Муромця з билин та казок був не один прототип. Напевне, серед них - і чернігівський богатир.

Взагалі в околицях Чернігова до сьогодні збереглося 232 кургани. Було понад п’ятсот. Їх зруйнували і розграбували.

Монголо-татари, подумали ви? Та ні, це дані за останнє століття...

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)

Сучасна карта Чернігова

ХТО БУДЕ ПЕРШИМ?

Втім, повернемося до часів піднесення Чернігова. Впродовж десятого сторіччя столиця сіверян утверджується як впливовий політичний та культурний центр, який нічим не поступався самому Києву. Коли, як і вся Русь, за часів Володимира Великого Сіверська земля прийняла християнство, Чернігів став опорою православ’я нарівні зі стольним градом. Саме з сіверських країв незабаром прибув до Києва, заснувавши перед тим печерні монастирі суворого обряду на своїй батьківщині в Любечі та в самому Чернігові,  преподобний Антоній – засновник Києво-Печерської Лаври. Взагалі у ті часи Чернігів - з його численними чудовими церквами (про їхню красу й велич мова далі) та монастирями на верхівках Болдинських гір, вважався опертям нової віри. Хоча в дрімучих лісах Сіверського князівства археологи знаходять рештки язичницьких капищ, які “функціонували” іще довгий час після Хрещення...

І ПІШОВ БРАТ НА БРАТА...

По смерті київського князя Володимира Великого спалахує війна між його синами. Це вже така сумна майже аксіома для історії будь-якої середньовічної імперії. Брати-спадкоємці починають криваву колотнечу за батьківські клейноди та київський престол. Головними претендентами були князі Ярослав, тоді ще не званий Мудрим, і Святополк. Цей уже отримав зловісне прізвисько Окаянний – за вбивство руками найманих вбійників рідних своїх братів, князів Бориса й Гліба, за те, що  приводив на Русь чужинські війська, за віроломство й підступність. Проливши чимало крові співвітчизників, князеві Окаянному вдалося-таки на кілька літ захопити київський стіл Володимира. Але його військо розбила залізна варязька гвардія, яка прийшла з Новгорода зі своїм князем, Володимировим улюбленцем, хоча й бастардом, тобто позашлюбним сином великого князя – Ярославом. Розгромлений Святополк Окаянний утік і невдовзі привів на Русь польську армію короля Болеслава Хороброго, і знову був розтрощений варязькою дружиною Ярослава. За тих часів мати норманнську (тобто варязьку) гвардію було особливим шиком – навіть візантійські басилевси платили за таку щирим злотом.

Окаянний та невгамовний, Святополк знову втік - збирати нову рать, до чергових родичів за кордон. І там згинув. Ярослав здобув київський трон і став новим Великим князем Русі. Втім, перші роки Ярослав правив імперією не зі стольного граду, а з любого його серцю Новгорода.

Чернігів

Найдавніша будівля Чернігова - Спасо-Преображенський собор (ліворуч)

Але ж лишався іще один син Володимира від першої його дружини, Рогніди. Звався Мстислав Хоробрий. Своє прізвисько Мстислав на той час теж уже отримав – за перемоги над кочовиками та непересічну особисту мужність у боях. Був він ще за життя батька-Володимира Великого князем у прикордонній Тмутаракані на Керченському та Таманському півостровах – на краю руської землі, бо далі - степ і гори, де роїлися  охочі до грабунку пістряві хижі орди. Їх без упину і відганяв від південних меж Русі князь Мстислав.

...Це зараз через кумедне для сучасного слов’янського вуха звучання тюркської назви “Тмутаракань” стало синонімом якоїсь несосвітенної діри. Насправді на початку одинадцятого сторіччя то було стратегічно вкрай важливе і сильне князівство, васальне до Києва. І от одного дня, вкотре розгромивши чергову черкеську орду, Мстислав згадав про свою великокнязівську кров: чи не час зрештою із братом-бастардом Ярославом, що посів батьківський престол, з’ясувати: хто кому васал? Прав на трон у Мстислава було принаймні не менше. Русько-хазарська дружина Мстиславова рушила на Київ. Та столиця, попри відсутність Ярослава, зберегла йому вірність і новому претендентові на престол брами не відчинила. Тим часом незабаром із Новгорода виступає Ярослав зі своїм перевіреним у боях військом... Мусив би повертатися задерикуватий Мстислав до своєї провінційної Тмутаракані.  Але на сцені несподівано з’являється новий гравець. Град Чернігів.

Чернігів

Чернігів стоїть на берегах красуні Десни

БУНТ

Чернігівська аристократія давно вже вважала, що заможному та сильному Чернігову не випадає бути васалом київських князів, на часі самому ставати столицею. Тож Чернігів відчинив ворота енергійному та честолюбному Мстиславові. Місцева знать і духівництво  влаштували йому справжню тріумфальну зустріч.  Мстислава проголошено князем  Чернігівським. Чернігівська дружина приєдналася до військ Мстислава Хороброго, а місто й уся Сіверська земля визнали його за свого князя.

Подумаєш...  Правитель якогось там задрипаного лісового князівства. Аякже... Держави площею приблизно  в  півмільйона квадратних кілометрів.  Як нинішні Україна  чи Франція. Бо ж Чернігівсько-Сіверська земля займала не лише північну Україну, але й майже  всю  нинішню  Білорусію,  шматок сучасної Польщі та величезну територію нинішньої  Росії – приблизно  200 кілометрів на північ  від  Брянська, тодішньої літньої резиденції чернігівських князів.

Що ж, великий князь Чернігівський – це далебі не гірше аніж Київський. І принаймні точно не Тмутараканський...

ДРУГА СТОЛИЦЯ

Ярослав з військом вирушає на бунтівний Чернігів і бунтівного брата. 1024 року біля міста-фортеці Листвена на Чернігівщині відбулася битва між арміями Ярослава та Мстислава. Нібито саме чернігівським військам чи не вперше в тій війні братів вдалося відбити перший у битві страшний удар броньованої варязької гвардії конунга Яріцлейфа (так скандинавські хроніки називали Ярослава). Мстислав битву виграв. Але на Київ не пішов... Чому?

Історія Русі свідчить: Мудрому братові не бракувало й хоробрості. А Хороброму – мудрості. Після битви брати розділили батьківський спадок, але зберегли єдину Русь. І через два роки остаточно замирилися, разом вирішували загальнодержавні справи, разом ходили у походи на ворогів. Що ж стосується влади всередині країни, князі просто поділили між собою землі по Дніпру. За Ярославом лишився Київ і вся Правобережна Русь, а Мстислав отримав Лівобережжя. І його столицею, власне другою столицею Русі став Чернігів. До слова: Дарниця та весь Лівобережний Київ належав до Чернігівської губернії аж до 1924 року. Рівно дев’ятсот років після Лиственської битви...

Спасо-Преображенський собор

Спасо-Преображенський собор тривалий час вважався найстарішим храмом Княжої Доби (із тих що збереглися)

 

ЗОЛОТИЙ ВІК

Час правління Мстислава Хороброго став початком золотої доби Чернігова. Чернігівські землі сягали Дону, Оки та Азовського моря.    Бурхливо розвивалися мистецтво і ремесла, писалися літописи, виник власний архітектурний стиль, було зведено пречудові храми й палаци. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи, його населення складало десь 25-30 тисяч осіб – на ті часи мегаполіс.

 Але, процарювавши у своїй гігантській імперії лише дванадцять років, Мстислав помирає. Чернігівська корона за його заповітом відходить, уявіть, до брата і колишнього супротивника. До Ярослава Мудрого. Той по смерті заповів Чернігів синові Святославу. Від нього й пішов рід Святославичів – молодша гілка Рюриковичів, великої династії Європи, давнішої за Габсбургів.

Троїцький собор

Троїцький собор

Року 1054, тепер по смерті мудрого Ярослава, на чернігівський трон сходить його син Святослав.  Його біографія скидається на рицарський роман. Матір його Інґіґерду, дружину Ярослава Мудрого і доньку шведського короля Олафа ІІІ, пам’ятають та шанують на батьківщині по сьогодні; дружина Святослава німецька графиня Оде фон Штаден народила йому п’ятьох дітей: донька Вишеслава стала королевою Польщі, а сестра її Предслава – королевою Угорщини. Сам князь був мужнім воїном і з трьома тисячами чернігівських дружинників розгромив під Седнівим дванадцять тисяч степовиків та полонив їхнього хана; був Святослав будівничим та завершив спорудження гордості Чернігова – кафедрального Спаського храму; ще й був, як свідчать літописи, людиною високоосвіченою, заснував навіть за прикладом великого батька бібліотеку. Саме при ньому з’являється на світ “Ізборник Святослава” – книга унікальна не тільки за красою письма та мініатюр, але передовсім за змістом. Це була фактично перша на Русі енциклопедія, де було зібрано й переписано шедеври світової культури й науки. Одні дослідники вважають, що “Ізборник” укладали в Києві, інші – що в Чернігові.

Але не тільки хоробрими воїнами та мудрими ченцями-книгочеями, знавцями “грецької премудрості”, славний був Чернігів того часу. Тут працювали одні з кращих на Русі зброярі – а ще, звісно, знамениті чернігівські злотоковалі-ювеліри, що володіли унікальними і допіру забутими техніками, такими, як скань, зернь, чернь, перегородчаста емаль. Про чернігівських будівничих, їхню вправність – розмова окрема...  

Читати дал і...

Авторська стаття Андрія Павловича Глазового

Фото Романа Маленкова та Андрія Волкова

Чернігів.  Столиця лісової імперії. Частина перша
Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)