Надросся – один із найгарніших регіонів України. Тут немало ділянок із казковими краєвидами, але краєвид із гори Солов’юха – просто неймовірний, як і сама гора.
Скільки вже говорять про різні місця сили. Якої сили? Хто зна. Просто сили. Ну якщо такі місця і дійсно існують, то Солов’юха одне із них. Постійний вітер і жодного деревця, куди не глянь навколо – краєвиди, як із різних природних зон: тут тобі карпатська полонина, з вівцями, тут тобі еталонне село з Черкащини, там широчезна долина – типове Надросся, а ще з іншого ракурсу – то взагалі як не в Україні. Чарівне місце. І гора досить висока, стирчить вище сусідніх пагорбів, які випирають із високої надзаплавної тераси. Десь там удалині змією звивається Рось, оперезана поясом верб, а далеко, на іншому боці, темніє густий ліс. І села. Краса неймовірна.
В Клочках мешкає близько сотні людей – село завжди було невеликим. Згідно із місцевими переказами чумак-козак на прізвище Соловей їхав дорогою вздовж Росі. На південь, мабуть, по сіль. Отутечка, під горою щось у його фірі зломилося. Він зупинився на ремонт, і так вподобав цю місцину, що заснував хутір, який згодом виріс у село. А гору, під якою стояла його хата, назвали Солов’юхою. Вулиця, що веде до гори, називається Солов’їна, а у селі немало народу має прізвище Соловей.
Рельєф у селі дуже горбистий. Крім Солов’юхи є й інші гори, і от між цими горами, окремими ареальчиками, кутками, селились мешканці. Суцільних вулиць не утворювалось, а так, лише шматки – клочки. От і село назвали Клочки.
Селяни кажуть, що неодноразово бачили НЛО над долиноою Росі біля Солов’юхи. Вершина гори в попелі, вся чорна, причому завжди. Важко зрозуміти звідки той попіл, який не змиває дощ, та не розвіває вітер.
З гори не хочеться йти – це дійсно місце сили, на відміну від купи отих розпіарених. Не уявляю, що буде, якщо сюди поїдуть великі автобуси із туристами. Сюди, й у сусідні Коженики, де теж є мальовнича гора із оглядовим майданчиком. Її видно із Солов’юхи ліворуч – гора з хрестом.
Текст та фото Романа Маленкова.
