На території дендропарку “Олександрії” немало прекрасних архітектурних творінь. Вам здається, що ви бачили всі? А от і ні. Там є шедевр українського модерну, зведений видатним архітектором Миколою Даміловським у 1928 — 1929 роках. Він у ганебному стані й закритий огорожею та бур’янами. А ще там ходити небезпечно – десятки каналізаційних люків видрані й украдені. Важко навіть уявити, який розкішний об’єкт можна зробити із комплексу будівель першого Білоцерківського водогону, але… його довели до жалюгідного стану напівруїни.
Далі текст Андрія Власенка із сайту “Сад українського модерну”.
Ніде правди діти: білоцерківський водогін відхопив від розкішного парку «Олександрія» чималий шмат берега красуні Росі. Тож ми не раз, прямуючи до Палієвої гори, услід за тисячами відвідувачів із досадою робили чималий гак уздовж паркана із суворими написами. Та у 2010 році терпець урвався, і після недовгих перемовин із охоронцем-корупціонером ми нарешті зайшли на міфічну територію. І вразилися: творіння Миколи Даміловського перевищило всі очікування. Більше того, Віктор Чепелик у своїй вікопомній книзі «Український архітектурни модерн» обіцяв нам лише одну споруду, а ми віднайшли ще п’ять у тому ж стилі: електропідстанцію, два резервуари і дві будочки — входи до водозаборів.
Віднайдені пам’ятки виявилися стриманими, навіть архітектурно скупими, але неймовірно пластичними і гармонійними. На жаль, у наступні наші візити до «Олександрії» ми з болем спостерігали за руйнацією комплекса. Першими щезли охоронці. За ними зникли (точніше, були безжально виламані) залізні деталі декору і обладнання. Потім надійшла черга кахлів, рам і дверей… І мимоволі постало питання: невже невблаганний рок переслідує архітектора донині?..
…Питання цілком слушне — адже одразу після білоцерківського будівництва Даміловський був репресований за процесом СВУ, а після звільнення поневірявся на скромних посадах на кшталт відповідального за «санітарний сміттєспуск». А помер Микола Олександрович під час німецької окупації, у злиднях і забутті… Згодом пішли у небуття, в тому числі і за незалежності, його чудові промислові споруди у Києві та Кривому Розі…
Та ми дякуємо зодчому за все і просимо Найголовнішого Творця і Архітектора зберегти для невдячних нащадків хоча б дещицю із творінь Даміловського. Принаймні в якості санітарно-естетичного пропускника у світле майбутнє.
Ми будемо розбиратися, як можна врятувати комплекс водогону Білої Церкви, і хто винен у такому його ганебному стані.
Фото Романа Маленкова.
