Ось як писав Микола Даміловський у своїй автобіографії: «Весною 1928 року за договором із Білоцерківським виконкомом, почав проектування, а до весни 1929 року збудував і здав у експлуатацію міський водогін для м. Біла Церква».
Водогін було зведено на території парку «Олександрія», чимало краєзнавців дивуються, чому Даміловський вибрав для будівництва потужної інженерної споруди, територію чудесного парку. Але поглянувши на план парку часів УНР (1918-1919 рр.) ми можемо пересвідчитись, що водогін там вже був, принаймні його котловани, адже під номером 13 там зазначено «Котловани водогону». Найбільш вірогідно, що первісний водогін збудували власники «Олександрії» Браницькі, та й нелогічно, щоб величезний парк, із графським маєтком, палацом, павільйонами, купою господарських будівель, власною електростанцією, оранжереями й розплідниками, на початку ХХ століття не мав би водогону. Існує ще одна гіпотеза, що Браницькі викопали котловани для водогону, але сам водогін збудувати не встигли, емігрувавши у 1917 році.
Ще однією версією може бути неправильне датування нами карти – не виключено, що її склали в період між 1923 (офіційний початок радянського будівництва котлованів водогону) по 1928 (початок зведення будівель водогону) роки. Тоді гіпотеза із котлованами Браницьких відпадає, але як вони утримували усе велике господарство, хоч без якогось водогону – не зрозуміло.
Цифрами позначені: 1. Резервуари. 2. Насосна станція. 3. Хлорувальня. 4. Башточка входу-виходу резервуару.
Напевне водогін, якщо він був у Браницьких, не мав потужностей щоб забезпечувати водою місто, тому міськвиконком вирішив звести значно потужнішу інженерну споруду. Будівництво резервуарів почалося у 1923 році, а для зведення власне будівель запросили відомого інженера-архітектора із Києва, який тільки но закінчив будівництво водогону для міста Кривий Ріг. Микола Даміловський рвучко взявся за справу й за рік звів комплекс споруд водогону, вже навесні 1929 року запустивши його у експлуатацію.
Варто зазначити, що будівництво в парку великої інженерної споруди, завдало немалої шкоди рослинам парку: для прокладення труб вирубали велику алею, немало дерев вирубали і пошкодили, будуючи під’їзні дороги, щоб доставляти будматеріал, та і власне транспортуючи його. Але це було вже значно менше зло, від того, яке росіяни вчинили раніше, повністю зруйнувавши усі будівлі графського маєтку: палац та павільйони.
Усі будівлі водогону були виконані у стилі українського модерну – Микола Даміловський був яскравим апологетом цього українського національного стилю. Від 1923 по 1928 роки радянською Україною котилася українізація, яка виявилася… пасткою. У 1929 році пастка захлопнулася, і почалися репресії. Під сталінський каток потрапив і Даміловський, і власне за свій національний стиль. Його звинуватили в участі у міфічній (вигаданій) організації – Спілці визволення України – СВУ. 7 місяців провів Микола Олександрович у Лук’янівській в’язниці, але був відпущений, через відсутність доказів. Йому пощастило, його не ростріляли, але водогін у Білій Церкві став його останнім архітектурним твором.
Насосна станція
Отже, спочатку збудували резервуари: один великий, який повністю сховали під землю, вивівши вентиляцію та вхід-вихід на поверхню ажурною башточкою. Ще два резервуари, достатньо глибокі, зробили із наземними частинами й дверима.
Основою архітектурного ансамблю є будівля насосної станції. Як же воно утилітарно звучить – насосна станція, але ж Даміловський зробив із неї справжній шедевр, палац, та ще й в українському національному стилі. Вона досить складна за поверховістю й внутрішнім розташуванням приміщень, адже далека від симетрії й розташована на схилі над річкою. З боку Росі вона двоповерхова із баштою та балконом. Бетонний балкон зберіг ознаки первісного декору. Башта – чудове модернове втілення українсько-барокових церковних бань із заломами. Далі йде одноповерховий машинний зал, де стояли насоси. Зал вкритий металом на французькій стропильній системі. Він приєднаний до двоповерхової контори, на другому поверсі величезні модернові вікна – неймовірна прикраса будівлі. Від контори далі йде зал із водними резервуарами (нині порожніми).
Всі приміщення опалювалися чотирма кахляними печами, які нині розбиті майже повністю. А от на підлозі збереглися автентичні старовинні кахлі. До насосної станції, десь у 60-ті роки минулого століття, добудували ще одне приміщення, яке спотворило споруду. Але нині це приміщення настільки поруйноване, що про нього й говорити не варто. Його просто потрібно знести, повернувши будівлі станції первісний вигляд.
За станцією, вгору по течії Росі, стоять два резервуари із дверима і фронтонами в стилі українського модерну – про них ми вже згадували. А ще далі двоповерхова будівля, де відбувалося хлорування води – очищення. Хоча коли воду почали дезінфікувати хлором, ми точно не знаємо, а от у 1929 році її очищали сірчанокислим глиноземом. Хлорувальня – як її можна просто назвати (бо російською її називали «хлораторная») теж збудована в стилі українського модерну. Хоча ця будівля значно простіша, декор можна помітити лише біля вікон другого поверху.
Внутрішні приміщення насосної станції
Ансамбль будівель водогону Даміловського – це справжній архітектурний шедевр. В Україні важко знайти подібне втілення комплексу інженерних споруд. Це більше схоже на заміську магнатську резиденцію ніж на банальну насосну станцію. На жаль, усі будівлі ансамблю нині стоять пусткою, без вікон (переважно) і дверей, обпалені, обмальовані вандалами. Це напівруїна. Таким ансамбль став вже за часів незалежності. Спочатку його залишив Білоцерківводоканал, передавши іншим власникам. Ті передали ще комусь. Зайве казати, що за цей час зникло все устаткування водогону й увесь метал, який можна було забрати. Тут ночували, чи навіть жили, безхатьки, і їм тут, за огорожею, яку встановили у ще у часи функціонування водогону, було дуже комфортно – як у власному дворі. На баланс дендропарку «Олександрія» водогін, вже у значно поруйнованому стані, перейшов у 2012 році. І ось, вже у 2024-му, ми намагаємося змінити його сумну долю.
Текст та фото Романа Маленкова, графіка Андрія Ярового.
Резервуари
Башточка-вхід та вентиляційні труби резервуару
Значно більше світлин водогону Даміловського дивіться у нашій фотогалереї
