У 1704 році гетьман Іван Мазепа оселився у Білоцерківському замку. Він мріяв перетворити Білу Церкву у столицю нової об’єднаної української козацької держави. Саме тут гетьман зберігав свої величезні статки. За деякими джерелами, у Білоцерківському замку згодом було знайдено скарбницю гетьмана. Будучи одним з найбагатших людей у Європі, Іван Мазепа значну частину прибутків вкладав у будівництво культових споруд. По всій Україні власним коштом він зводив та реставрував низку храмів у стилі українського (козацького) бароко.
Тому природно, що на батьківщині Іван Мазепа на місці зруйнованої церкви розпочинає будівництво великого трипрестольного храму. Ім’я архітектора історія не зберегла, проте відомо, що за початковим задумом це мала бути грандіозна споруда, гідна гетьманської столиці: площею 27м х 19м та висотою 50м. Фундамент нового храму було закладено 25 серпня 1706 року. Ця дата зазначена на металевій пластині, знайденої при розкопках фундаменту північної стіни у 1842 році. Вона зберігалась у хрестоподібному заглибленні великого вапняку, закладеного у фундамент при заснуванні храму. Напис на ній свідчить: ”В ім’я Отця і Сина і Святого Духа заснована ця церква в честь і пам’ять Святителя Христова Миколая при державі Великого Государя царя і великого князя Петра Олексійовича і благородного Іоана Степановича Мазепи, гетьмана війська його царського і благородного раба божого Костянтина Мокієвського …”. За життя гетьмана було збудовано лише частину церкви – південну, що має назву Миколаївська (Микільська).
В Миколаївській церкві зберігалися історичні та церковні реліквії: шматочок «животворного древа» з Хреста Господнього, вправленого у золотий хрестик, рідкісні стародруки — «Євангеліє» в золотій оправі (1634—1636 рр., Львів), «Євангеліє» (1657 р., Московська друкарня). Одна з багатьох легенд розповідає, що в церкві довгий час зберігалася прикраса, яку Тиміш Хмельницький подарував у якості весільного подарунка своїй нареченій Розанді Лупул («Підвіска Розанди»). Стіни церкви прикрашав живопис епохи козацтва. Мистецькою перлиною церкви був високий триярусний різьблений дерев’яний іконостас у візантійському стилі з іконами Христа, Богородиці, а також храмовий образ – святого Миколая, образи Трійці, святих, християнських свят.
Частина ікон були раритетними, вони перейшли у спадок від попередньої дерев’яної.
Але задумам Івана Мазепи не судилося здійснитися. Подальші історичні події: Полтавська битва(1709р), Прутський мир (1711р) стали на заваді закінченню будівництва храму. За наказом Петра І ікони були вивезені, їх подальша доля до цього часу не відома, як і дорогоцінних предметів культу та скарбів, що зберігались у церкві.
У відносинах між Російською Імперією та Річчю Посполитою була розіграна українська карта на користь обох держав. У результаті підписаних угод Правобережна Україна, в тому числі і Біла Церква з навколишніми землями, переходила в юрисдикцію Речі Посполитої. Отримавши Правобережжя у повне своє розпорядження, польська влада почала насаджувати католицизм та переслідувати православних вірян. Вціліла Миколаївська церква майже на 150 років стає єдиним православним храмом у місті.Частину недобудованої північної сторони було розібрано. Біля церкви до 1839 року знаходився цвинтар.
У 1799 році Миколаївська церква знову постраждала від пожежі. Але силами вірян її було відновлено.
На початку ХІХ століття Біла Церква перебувала у власності Ксаверія Браницького. Його дружина Олександра вирішила збудувати в місті великий кафедральний собор. Місце для будівництва було обрано не випадково. На висвяченому ще за часів Івана Мазепи місці, біля Миколаївської церкви, було збудовано у 1833-1839 роках Спасо – Преображенський собор та зведено дзвінницю.
Після освячення собору в 1839 року богослужіння в Миколаївській церкві припиняються, а сама церква занепадає.
Небайдужі до долі Миколаївської церкви віряни, зокрема Петро Гаврилович Лебединцев (священик Спасо-Преображенського храму та учитель Білоцерківської гімназії), у 1852 році ініціюють її відновлення та реставрацію. Після чого вона набуває сучасного вигляду. Всередині проводяться відновлювальні роботи, стіни були оздоблені монументальним живописом (ім’я художника історія не зберегла).
У 1902 році учителем – священником Білоцерківської гімназії М. Шараєвським було зроблено опис інтер’єрів Миколаївської церкви. У своїй праці він зазначає, що в церкві було два старовинні триярусні неповні іконостаси, датовані першою чвертю XVIII ст.— точна копія ікон головного іконостасу Київського Софіївського собору.
У середині ХХ століття церковна будівля була капітально відремонтована. Вона має прямокутну форму в плані (14,6X14,8 м), висотою 11,7 м, розділена на два приміщення — вівтар і південну частину. Північна частина відсутня, і це робить будівлю асиметричною. Кожне з приміщень має окремий вихід. Східний фасад з підвищеною середньою частиною увінчують три невеликі бані. Під центральним склепінням в нішах збереглись зображення ликів святих (серед них образ св. Миколи).
Наприкінці 60-х років XX ст. Миколаївська церква отримала статус пам’ятки архітектури національного значення. Від початку 90-х років вона була в складі монастиря московського патріархату, якийсь час тут навіть був склад. У 2023 році храм, разом із Преображенським собором, перейшов під опіку ПЦУ.
Текст: Історико-патріотичний клуб “Алатир”, фото Романа Маленкова.
