Білгород-Дністровський. Фортеця

Білгород-Дністровська (інша назва – Аккерманська) фортеця була збудована на руїнах античного міста Тіра. Нині поряд з фортецею можна побачити розкопані археологами залишки цього міста, заснованого наприкінці VI століття до н.е.

Із липня 2019 року Тіра та Аккерманська фортеця є кандидатом на вступ до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Це місто можна вважати одним із найстаріших на теренах України. Існувало воно до IV століття. Але часті напади завойовників знищили поліс. Спочатку місто зруйнували готи, а потім гуни поклали кінець існуванню Тіри. Після греків на місці Тіри мешкали даки, анти, слов’яни, болгари. Хоча це лише припущення істориків, адже достеменних даних про мешканців, що населяли місто з IV по ХІІІ століття немає. На думку істориків у Х столітті Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше – Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монгол.

Вигляд фортеці із космосу

Схема Білгород-Дністровської фортеці

Достеменно невідомо, коли було закладено Білгород-Дністровську фортецю. Нині її засновниками більшість істориків вважають генуезців, що прийшли у Причорномор’я в ХІІІ столітті.

Комуна-держава Генуя виникла в ХІ столітті. Основою її існування був потужний флот, який здійснював перевезення в Середземноморському регіоні. В ХІІІ столітті (1261) генуезці вступили союз із Нікейською імперією, однією із держав, що виникли на теренах Візантії, після завоювання останньої хрестоносцями та турками-сельджуками. Нікейці вважали себе правоприємниками Візантії, й сподівалися відвоювати у хрестоносців Константинополь. За допомогою флоту Генуї нікейці перемогли Латинську імперію (державу хрестоносців), повернули Константинополь, відродили Візантійську імперію, але турків з півострова Малої Азії витіснити не змогли. У обмін на військову допомогу генуезці отримали необмежені торгові права на Чорному морі. У другій половині ХІІІ століття вони почали будувати свої міста у Криму. Тоді ж було засновано потужний торговий порт на Дністровському лимані. Цікаво, що ця територія входила в той час до складу Золотої Орди. Але хитрі генуезці якимось чином домовились із татаро-монголами. Офіційно Білгород був татарським містом, але правили в ньому генуезці.

Аккерманська фортеця. Вигляд із води

Отже саме генуезці заклали фортецю, що мала контролювати Дністровський лиман. Від укріплень збудованих ними у ХІІІ столітті до наших днів дійшла лише цитадель – найпотужніша частина Білгород-Дністровської фортеці.

Головна брама із внутрішнього боку

У другій половині XIV століття генуезці втратили свій вплив у Причорномор’ї, адже не мали можливості проходу Егейського моря через збільшення військового тиску з боку турків. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшла Литва. І саме у литовців наприкінці XIV століття Білгород відвоювали молдавани. Це був початок найбільшого розквіту міста. Молдавани перетворили фортецю на те, чим вона є нині.

У XIV-XV століттях Молдавське князівство було досить впливовою та економічно потужною державою. Їм належали Бессарабія, Покуття, Буковина, частина сучасної Румунії. Економічний розвиток дозволяв молдаванам будувати потужні фортеці. На території України дві фортеці – Хотинська та Білгород-Дністровська завдячують своєю ефектністю саме молдаванам. Крім того молдавани звели ще ряд великих твердинь: Кілійську (сучасна Україна), Бендерську, Сороцьку, Сучавську (сучасна Румунія) та інші. Усі молдавські фортеці споруджувалися за проектами західноєвропейських військових архітекторів. Але у Білгород-Дністровській фортеці було використано досягнення військової архітектури Візантії, відповідно до яких фортеця повинна бути багатофункціональною та комфортною.

Білгород молдавани називали Четятя Албе (Біле Місто). В XV століття місто було справжнім мегаполісом. Тут мешкало 20 тисяч жителів. Серед них були молдавани, греки, генуезці, вірмени, євреї, татари. Основою міста була фортеця, яка на той час вже значно розширилася. Основні її елементи були закінчені до 1440-х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких з них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем.

Мури та рів фортеці

Будували фортецю із білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля і кремній. Також у склад будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

У 1440 році було закінчено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці ні її баштою. Цей сегмент зберігся. Він виступає за мури фортеці й майже впритул підступає до лиману. В стіну цієї будівлі вмуровано 10 кам’яних ядер, які закладались у мур, як своєрідний оберіг (не вірте екскурсоводам, які розкажуть вам що ці ядра застрягли під час битви). Практичної оборонної доцільності сегмент з ядрами немає ніякої. Тривалий час історики та архітектори не могли визначити призначення цієї споруди.

Тетраксис із ядр

Тетраксис

Ядра на стіні – це так званий тетраксис – фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною. Її використовували у своїх обрядах друїди. Вона свого часу стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків, про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксису. Ще одним підтвердженням масонського сліду може служити табличка знайдена в одній із башт: “Майстер Федорко закінчив будівництво у 1440 році”. Майстром у той час називали главу масонської ложі.

Слід зазначити, що у XV столітті масони не були таємним товариством. Це була гільдія тих, ким вони мають бути відповідно до назви (“масон” (mason або freemason) перекладається як “каменяр” або “вільний каменяр”) – каменярів та архітекторів. Але вже тоді масони не були звичайними будівельниками. Вони від початку свого існування надавали особливого статусу різноманітним символам, за переказами займалися езотерикою і, навіть, магією. Тому різноманітні символи і знаки були своєрідними автографами масонів.

Мури Цивільного двору

Існує й інше пояснення аккерманському тетраксису, значно прагматичніше. Фахівці кажуть що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря.

В другій половині XV століття Молдавське князівство починає втрачати свою силу. Не останню роль в цьому процесі відіграла боротьба за молдавський престол між великими феодальними групами. Вона почалася після смерті молдавського господаря Александра Доброго. Спочатку держава розділилася на дві частини – Цара де Жос і Цара де Сус, а в 1457 році Молдову захопив румунський господар Стефан Великий.

Новий господар розгорнув небувале фортифікаційне будівництво, наслідком якого стало зведення та добудова кількох десятків фортець. У фортецях Стефан ставив своїх намісників – пиркилабів, які відповідали за обороноздатність укріплень. Чи не найбільше уваги господар приділив Білгороду, який був головним оборонним центром на південному сході держави, якраз на торговому шляху між Європою і Азією. Фортецю було добудовано, укріплено новими потужними мурами та великою брамою (Кілійською), яка зараз служить головним входом до фортеці. Для охорони було поставлено постійний гарнізон.

Але усі заходи по обороні фортеці виявилися безсилими перед величезним турецько-татарським військом (до 400 тисяч вояків та більше 100 великих кораблів), яке оточило Білгород у 1484 році. Турецький султан Мехмет ІІІ давно готувався до масштабної війни з Молдовою. Але розпочав цю війну його син – Баязід ІІ. І першою ціллю велетенського війська став Білгород.

Облога Четятя Албе османською армією тривала дев’ять днів. На десятий фортецю було захоплено. Історики стверджують що за такий короткий строк захопити настільки потужний форпост було нереально. Пояснення цьому вони знаходять у відсутності армії Стефана у Білгороді та у зраді місцевих бояр, які, нібито, винесли туркам ключі від міста. Як би там не було, але у 1484 році закінчився молдавський період в історії фортеці. На довгі три століття вона перейшла під владу Османської імперії.

У 1485 році господар Стефан Великий намагався відбити Білгород, але невдало. Із втратою Білгорода і Кілії (фортеця на Дунаї) Молдова значно ослабла.

Османська імперія зробила Аккерман одним із своїх опорних пунктів на півночі. Місто стало об’єктом нескінченних нападів з боку запорізьких козаків. Відомі козацькі отамани неодноразово намагалися пограбувати місто. Серед них Григорій Лобода, Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко, Семен Палій. Не залишали у спокої місто і молдавани з поляками. Але Аккерман стояв неприступною твердинею.

Мури та башти Гарнізонного двору. Цитадель

Не обділяли увагою фортецю васали Туреччини – кримські татари. Аккерман часто був місцем їхньої дислокації під час походів, а кримський хан Іслам ІІ Гірей навіть помер у фортеці і був похований у мечеті, від якої нині залишився один лише мінарет (який я скоріше прийняв за пічний комин).

Башта Овідія (Дівоча)

Під час тривалого турецького владарювання у Білгороді фортеця неодноразово добудовувалася і укріплювалася у відповідності до все більш нових технологій фортифікації. У 1657 році значно укріпив фортецю Мелек Ахмед-паша. У 1707 році турки запросили французьких військових інженерів, за допомогою яких було збудовано нову бастіонну лінію. А починаючи з 1756 року укріплення та добудови у фортеці відбуваються майже щорічно.

Друга половина XVIII століття позначилася кількома російсько-турецькими війнами. Торкнулися ці війни й однієї з найбільших фортець на півночі Османської імперії – Аккерманської. У 1770 році вона вперше була захоплена російським військом. 10-денною облогою тоді керував бригадир Ігельстрем. Протрималися росіяни у Аккермані недовго і відповідно до Кучук-Кайнарджійської мирної угоди повернули місто туркам у 1774 році. У 1789 році місто без бою було захоплене великим загоном донських козаків та бурським єгерським корпусом, яким керував Міхаїл Кутузов. Наступного року Кутузова призначили комендантом фортеці. Але знову його довелося повертати. Цього разу відповідно до Ясської угоди підписаної у 1792 році. Відповідно до угоди кордон між Російською та Османською імперією пройшов по річці Дністер.

Османський період у Білгороді закінчився у 1812 році. Відтоді місто разом з фортецею перейшло Російській імперії. Фортецю віднесли до оборонних споруд другої категорії. Відповідно вона була перетворена на склад зброї з казармами військових підрозділів. У 1832 році Аккерманську фортецю було скасовано. З того часу це цивільний об’єкт.

У 1918 році Білгород було захоплено румунами. Під влідою Румунії він перебував до 1940 року. Тоді він на короткий строк ввійшов до УРСР, але з 1941 по 1944 місто знову належало Румунії. Нарешті у 1944 році Білгород зайняли радянські війська. Місто перейменували у Білгород-Дністровський, а фортецю зробили музеєм-заповідником.

Ось як описував Аккерманську фортецю класик української літератури Іван Семенович Нечуй-Левицький у ХІХ столітті: “Над самим лиманом стояла давня Генуезька твердиня з високими, довгими, темними стінами з визубнями і зазубнями зверху. Поверх стін, порослих зеленим бадиллям, стриміли високі башти. Муровані стіни з баштами ніби виходили просто з води, а в воді одбивались такі самі стіни й башти, неначе хотіли впасти в глибоку синю безодню”. Майже так само виглядає фортеця і зараз.

Білгород-Дністровська фортеця є однією з найбільших середньовічних фортець в Україні. Периметр її стін становить 2,5 кілометри а загальна площа – більше 9 га. Товщина стін коливається від 1,5 до 5 метрів, а висота стін та башт – від 5 до 15 метрів. З півночі фортечні мури майже впритул підступають до Дністровського лиману. З інших трьох боків фортецю оточує рів, сучасна глибина якого сягає 13-14 метрів. Внутрішня стіна рову на кілька метрів вища ніж зовнішня.

Основу фортечного комплексу становить Цитадель – найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Раніше вона складалася з чотирьох великих башт, з’єднаних потужним муром. Башти ці мали власні назви: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Нині башта Скарбниця напівзруйнована, решта ж перебувають практично у відмінному стані. Площа двору цитаделі – 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів. Підземні ходи, на жаль, практично не досліджені. Колись у цитаделі містився комендантський палац.

Цитадель зі сторони лиману

Фортеця розділена внутрішніми стінами на кілька дворів, які могли бути самостійними фортифікаційними об’єктами. Цитадель розташована на території Гарнізонного двору. Цей двір має площу близько двох гектарів. Раніше він був забудований казармами, стайнями та складами боєприпасів.

Найбільший двір фортеці – Громадянський. Його площа 5 га. Колись він був забудований житловими спорудами. В турецький період тут стояла велика мечеть. Але у ХІХ столітті усі житлові будівлі двору були розібрані. До цього двору веде центральна брама фортеці – Кілійська.

Був у фортеці і третій двір – Карантинний (інші назви Портовий, Господарський). Він був призначений переважно для торгівлі та складів. Але від цього двору практично нічого не залишилося. Двори оточені високими мурами із системою башт. Три найбільші башти Громадянського двору мають власні назви: Овідієва (Дівоча), Сторожова та Пушкіна. Башта Пушкіна називається на честь перебування у фортеці видатного російського поета. Він був тут всього три дні під час свого “південного” заслання (яка жахлива кара). За цей час у поета визрів задум вірша “К Овидию”. Чому Пушкінською називають саме крайню західну башту і хто її так назвав – невідомо. Але очевидно не обійшлося без радянського втручання.

Крайня південно-східна башта фортеці має дві назви – Овідієва та Дівоча. Перша назва пов’язана із переказами про те, що у Тірі у 8 році деякий час жив опальний римський поет Овідій Назон. На честь нього Дністровський лиман нібито називався Овідієве озеро. А на протилежному березі лиману лежить місто Овідіополь названий на честь Овідія. Але хто так назвав башту у фортеці – невідомо.

Інша назва башти пов’язана із легендою про дуже вродливу, але свавільну і жорстоку дочку молдавського князя Олександра Доброго Тамару. За те що дочка зібрала ватагу розбійників і грабувала околиці та каравани, справедливий батько наказав замурувати дочку у башту живою. Відтоді башта називається Дівоча. Але легенда ця дуже популярна не лише у Білгороді. Наприклад, щось подібне сталося із дочкою засновника Сум Герасима Кондратьєва, але там батько наказав замурувати дочку не в башту, а в стіни церкви.

Нинішня Білгород-Дністровська фортеця – один з найпопулярніших туристичних об’єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі, а ще фортеця часто служить знімальним майданчиком для історичних фільмів.

Автор тексту та фото Роман Маленков