Немає в Україні міста, де така кількість народів залишила після себе не просто історичні, а матеріальні пам’ятки, які можна помацати рукою, відчувши стогін століть у їхньому обвітреному камені. Тисячі років народи йшли через Біле місто, зупинялись тут, воювали і молились за нього. Не хочеться вкотре описувати буремну історію Білгорода, хочу зупинитись лише на пам’ятках археології та архітектури, залишені тут різними етносами. Отже починаємо за віком.
Греки
У 4 столітті до н.е. греки з Мілету заснували місто на сотрові між рукавами Тірасу (Дністра). Офіуса – Місто Змій – назвали вони його. Майже одночасно на високому правому боці ріки, навпроти грецького, заснували своє місто скіфи-орачі. Тіра – так воно називалося. Із плином часу мешканці двох сусідніх міст настільки змішалися, що відмінності між ними стерлися – утворився новий етнос – скіфоелліни. Ще пізніше рівень води моря значно піднявся, дельту Дністра затопило (утворився лиман) а Офіуса зникла під водою. Залишилася лише Тіра. Відкопані підмурки та залишки стін цього міста ми бачимо біля мурів Аккерманської фортеці.
Залишки Тіри на тлі фортеці
У 13 столітті греки (вже не античні), які мали в молдавському, на той час, місті свою громаду, звели церкву й освятили її на честь Івана Предтечі. Це сталося в період правління молдавського господаря Александра Доброго. У 15 столітті її поруйнували (хоча перед цим вона встигла побути резиденцією візантійського екзарха у Молдові), але через деякий час відновили і розширили. У 19 столітті до церкви прибудували дзвіницю. Нині храм, принаймні зовні, не виглядає настільки давнім, але історики та архітектори твердять, що для України він унікальний.
Грецька церква Івана Предтечі
У 14 столітті в храмі 70 років зберігались останки (тіло) святого – Івана Сучавського. Пізніше їх перевезли у Сучаву.
Скіфи
Важко назвати міські споруди Тіри скіфськими – то залишки пізнішого грецького міста, але є у Білгороді й безпосередні пам’ятки скіфів – кам’яний підкурганний склеп, розташований на розі вулиць Шабської та Лазо (за два кілометри від центру міста). Праворуч від заправки, між бетонною огорожею припортового підприємства та якоюсь будівлею, в бік лиману проходить шмат залізниці – варто іти по ній, а перед ворітьми звернути ліворуч – там і стоїть Скіфська могила.
Скіфська могила
Могилу знайшли у 1895 році. Тоді ж було з’ясовано (спеціальним розслідуванням), що могила розграбована у давні часи. Раніше це була двокамерна споруда складена із вапнякових брил довжиною 3 м та шириною 0,6-0,7 м. Стеля склепінчаста. Загалом будівля значно поруйнована. Археологи визначили, що колись тут поховали знатного скіфського воїна. Вік могили точно не ідентифікували – десь між 9 ст. до н.е. і 4 ст. н.е.
На стінах могили збереглися унікальні рельєфні орнаменти. Науковці не можуть розгадати їхнє призначення.
Сармати
Цей древній народ залишив теж залишив у Білгороді згадку про себе – склеп зведений у 3 столітті. Його знайшли під час розробки піщаного кар’єра у 1989 році й перенесли на територію вірменської церкви.
Сарматський склеп
Сарматський склеп був розграбований ще в давнину. Він складений із гарно оброблених вапнякових плит. Зсередини потинькований. Складається із дромоса (коридора) та могильної камери. Висота дромоса 2,04 м, ширина – 1,52 м, довжина – 1,2 м. Камера трохи вища і вужча. Перед входом було встановлено жертовний вівтар.Нині він у краєзнавчому музеї.
Генуезці, молдавани, турки
Про Білгород-Дністровську (Аккерманську) фортецю ми писали детально. Її почали зводити генуезці – саме ними збудовано цитадель (замок) фортеці; більшість башт та мурів звели молдавани, а закінчили будівництво турки. Нині ця, найбільша серед середньовічних фортець України є пам’яткою багатьох народів.
Румуни
У 1330 році мусульмани Білгорода стратили молдавського купця Іона, за те, що він відмовився прийняти іслам. Його нетлінне тіло поховали у грецькій церкві, але у 1402 році мощі святого – Івана Нового, перевезли в столицю Румунії – Сучаву. Нині це один із найбільш шанованих святих, можна навіть сказати – покровитель Румунії.
Церква Івана Сучавського
На місці страти Івана Сучавського забило джерело, на місці якого у 14 столітті звели церкву. Основна частина невеликого храму, який сучасного вигляду набув у 19 столітті, розташована під землею. Церква Івана Сучавського невеличка, але є місцем паломництва. Стоїть вона за кілька кілометрів від міста, по вулиці Шабській. Щоб знайти її – виходьте із Білгорода по Шабській, ідіть до кінця бетонної огорожі, а потім повертайте ліворуч, до лиману. Особливої архітектурної естетики храм не має, але ж це румунська святиня, тому, думаю, його варто відвідати.
Вірмени
Вірменській церкві Сурб-Аствацацін ми присвятили окрему статтю, тому повторюватись не будемо.
Євреї
Як і в усіх заможних торгових містах, у Білгороді здавна була велика єврейська громада. Від неї залишилося дві синагоги: одна (діюча) на вулиці Ізмаїльській (32), інша (мабуть недіюча, принаймні на вигляд) на прилеглій до ній вулиці Кірова (29). Обидві споруди зводились у 19 столітті і точно не є шедеврами архітектури. Але ж…
Болгари
Іще один народ залишив у Білгороді-Дністровському свою пам’ятку – болгари, які мали у місті значну громаду. Свій храм вони звели у 1840 році. Архітектором був Заушкевич.
На цьому ж місці із 1816 року стояла інша болгарська церква – святого Димитрія. Її розібрали. Новий храм оточили металевою огорожею. На території було розташовано некрополь, серед могил якого є три надгробки “свєтлєйших князєй” Волконських, похованих у передмісті Сеймени, а потім перепохованих у Аккермані.
Із 1962 року храм був закритий. Відкрили його вже у період незалежності.
Українці, росіяни
Нині українці становлять переважну бвльшість населення Білгорода-Дністровського – 62%, менше 28% – росіяни, яких із кожним переписом стає менше, а після останньої російської агресії проти України їх дуже зменшиться статистично.
Вознесенський собор
Миколаївська церква
У місті є два храми зведених у 19 столітті на кошти української громаді. Їм ми пізніше присвятимо окремий матеріал. Це величний Вознесенський собор (1846 р.) та церква святого Миколая (1867 р.)
Текст та фото Романа Маленкова
