На сторінках нашого сайту вже неодноразово писалося про вірменські пам’ятки в Україні. У Львові та Ялті, Франківську і Феодосії, Керчі і Язловці збереглися збудовані древнім вірменським народом святині. Цікавою, й однією із найдавніших є церква Сурб Аствацацін – Успіння Богородиці, у Білгороді-Дністровському, хоча, на жаль, вона нині перебуває у жалюгідному стані – це напівруїна, на якій працюють археологи (вона, до речі, є базою для археологічної експедиції).
Розташована вірменська церква на розі вулиць Кутузова (Кутузова, 1) та Леона Попова (остання виходить до фортеці, тут стоїть і грецька церква). Навколо храму Сурб Аствацацін решітчаста огорожа, й пройти на територію можна лише тоді, коли працюють археологи (і якщо вони дозволять).
Взагалі вірменська церква на типовий храм схожа не дуже, адже вона наполовину підземна й низенька, довга, Т-подібна у плані. Це споруда базилікального типу збудована із місцевого пісковика.
Раніше датування храму було досить проблематичним, але дослідження останніх років дозволили припустити, що перший етап зведення пройшов у 1384-1400 рр. Пізніше її перебудовували і добудовували у 1590-1610; 1825-1828; 1895-1903 рр. Останні археологічні відкриття можливо дозволять точніше встановити дату побудови.
Існує припущення, що храм був збудований греками, як монастирська обитель. Згадка про грецьке походження нинішньої вірменської церкви міститься і в доданні, яке свідчить, що колись жили два брати-греки. Вони були заможними людьми (купцями) і кожен з них побудував по одній церкві, як монастирі, щоб при них жили грецькі ченці. З часом один із храмів закрили, і греки-ченці продали його вірменам – переселенцям з Малої Азії.
Відомий дослідник історії вірмен Молдавії і Румунії Сіруні вказує, що в 1384 католікос Теодорос призначив Ованеса єпископом вірмен Львова, якому підпорядковувалися вірмени Аккермана (колишня назва Білгорода-Дністровського).
Зважаючи на те, що храм спочатку призначався для монастирських потреб, вірменська громада розбудовувала його, добудувавши приміщення для проведення ритуальних служб. У 1699 році був добудований вівтарний блок, а в 1827 році – збільшена довжина будівлі із західного боку, зведений західний портик з чотирма колонами, перебудований південний притвор. В кінці 19 – початку 20 століття виконано зміцнення зводу південного великого притвору. Церква набула хрестоподібного вигляду, який зберігся до наших днів.
Біля церкви була розташована дзвіниця – дерев’яний навіс з 5-ма дзвонами різної величини. На території церкви було розташоване старовинне кладовище (останні поховання датуються кінцем 18 століття). Церква була діючою до літа 1940 року, з 1962 року передана краєзнавчому музею. У 80-ті роки її збиралися зробити (чи то навіть зробили) планетарієм. Зараз вона є базою археологічної експедиції.
У 1995-97 рр. було проведено реставраційні роботи по зміцненню фундаментів, стін, склепінь, оздоблювальні роботи та благоустрій території. Нині на території знову працюють археологи, які нещодавно зробили деякі відкриття. Подейкують, що вірменська громада із Києва планує відновити храм.
На території церкви розташовано сарматський склеп, викопаний при розробці піщаного кар’єру на околиці міста.
Текст та фото Романа Маленкова. При написанні використано текст А. Защук із сайту Білгород-Дністровський офіційний портал
