Лебедівка розташована за 120 км від Одеси. Вздовж моря гарна дорога пролягла до Затоки, далі, на південь така собі, але є в Одеській області регіони, із значно гіршими дорогами, тому до Лебедівки можна доїхати відносно спокійно, без посивілого волосся.
Колишні німецькі пансіонати
Поряд із Лебедівкою розташований найбільший в Україні приморський ліс – для цієї території дуже рідкісне явище, адже нинішня Бессарабія (територія між Дністром і Дунаєм) – посушливий степовий регіон. Ліс змішаний, переважно сосновий, нині, звичайно заповідний, розташований на північний схід від села, а південно-західним краєм Лебедівка впирається у Тузловський лиман, який колись називався Бурнас. Від моря його відділяє вузенька (100-200 м) і довга (25 км) коса, на якій часто відпочивають любителі натуризму.
Тузловські лимани, які лежать нижче Лебедівки, нині є заповідним об’єктом – національним природним парком. Тут іде нещадна боротьба із браконьєрами, які безжально винищують унікальну фауну, причому не лише рибу, а й дельфінів, які інколи заходять у лимани.
Архівні фото Бад Бурнаса та листівка
Тузловські лимани – це ще й родовище унікальних лікувальних грязей, в яких бачать майбутнє курорту Лебедівка. Нині тут відпочивальників відносно небагато. Певна віддаленість від великих населених пунктів та автомобільно-залізничних вузлів робить це невеличке село (офіційно тут мешкає близько 30 осіб) роблять свою справу. Та й інфраструктура тут поки що слабувата – кілька баз із дерев’яними будиночками, ще совдепівських, без прісної води (у свердловинах тут солона, мінерально-лікувальна, вона абсолютно не розмилює мило, але реально лікує шкірні негаразди), кілька сучасних, комфортних пансіонатів, із привозною прісною водою, розкішний пляж. Кафе-бари звичайно в достатку, кілька маркетів, аптеки, базарчик. Є ще цегляні радянські бази відпочинку, дуже дивної архітектури, які я ідентифікував, як щось міжвоєнне румунське (в міжвоєнний період Бессарабія була під Румунією). Як з’ясувалося пізніше – зовсім не румунське, а… німецьке. Причому тут стояв неслабкий німецький курорт, який відвідували навіть світові знеменитості. Але про це я довідався пізніше.
Село було засноване німецькими колоністами (яких запросила для освоєння південних регіонів імперії Катерина ІІ) у 1787 році. Восно називалося Бурнас, як і схотусідні лиман та коса. Зважаючи на унікальний клімат (панацею від сухот) та на грязі, які лікували суглоби та шкіру, наприкінці ХІХ століття тут почав розвиватись німецький курорт Bad Burnas. Німці, із своєю славнозвісною педантичністю, набудували тут віл та пансіонатів, посадили сади і парки. Курорт став настільки відомим, що на грязі сюди приїздили румунський король Михай та маршалок всіх часів і народів, творець нової Польщі, Пілсудський, навіть з родиною.
Радянське, найгуманніше у світі суспільство, яке прийшло у Бад Бурнас 1940-го року, похе… м’яко кажучи плювати хотіло на німецькі курорти. Ну а потім була війна, і німецькі фоксдойче відправились на історичну батьківщину. У 1947 році село перейменували в Лебедівку, зробили тут колгосп і рибацьку артіль – почалося царство розвинутого соціалізму. Щоправда, через деякий час, про пансіонати і вілли згадали, відкривши у них кілька баз відпочинку, у 80-х роках минулого століття, нормальних, за зручностями, для радянського робочого класу, але реально, вкрай застарілих. Існують ці бази і нині, і це класно, адже завдяки їм у Лебедівці зберіглася архітектура німецького приморського курорту кінця ХІХ початку ХХ століть. Такого ви не побачите в Україні ніде, лише в Лебедівці. Тому Бад Бурнас чекає – пляж, один із кращих в Україні, грязі, лимани, коса, сосновий ліс і небагато курортників – супер.
Текст та фото Романа Маленкова.
