Ще зі школи пам’ятаю – впустив цар-Петро підзорну трубу в річку і вилаявся – от «вор скла», і назвали так підлабузники річку – Ворскла. Але ще у школі я думав, що це нісенітниця. Так воно і є, адже назва зустрічалась задовго до появи деспотичного царя на світ Божий. Ворскла походить чи із тюркської мови, чи від якоїсь із скіфо-сарматських, де «урс» – білий, а основна порода у багатьох регіонах протікання Ворскли – крейда, і вода біла. Ворскла – біла вода.
Краєвиди пригирлової частини Ворскли у Нижньоворсклянському регіональному ландшафтному парку (РЛП) можна віднести до найбільш атрактивних річкових краєвидів в Україні. Спостерігати їх ви можете із Зміїної гори, неподалік від села Лучки, де є кілька оглядових майданчиків. Дорога до майданчиків грунтова.
Довжина Ворскли 464 км. Починається вона в Івнянському районі, відібраної колись в України московитами, Білгородської області. Протікає через Сумську область й впадає у Дніпро, а точніше у Кам’янське (в минулому Дніпродзержинське) водосховище, у Кобеляцькому районі Полтавської області. Колись біля місця впадіння Ворскли у Дніпро була козацька дерев’яна фортеця Переволочна. Та і переволока була (найвужче місце русла, де перетягували (переволочували) човни на інший бік). Нині нічого немає – все поглинули води Дніпра, лише вкритий очеретами острівець проглядається там, де колись стояла фортеця козаків.
На правому боці від гирла Ворскли лежить село Світлогірське. Його утворили у 1961 році для переселення мешканців затоплених сіл, в тому числі й Переволочної. Із села відкриваються прекрасні краєвиди на водосховище. Зовсім недавно тут облаштували набережну, із рекреаційною зоною, лавочками та оглядовим майданчиком. Ще один класний пейзаж Кам’янського водосховища можна спостерігати від гранітного кар’єру, який працює північніше села. У відвалах кар’єру стрижі влаштували собі неймовірне печерне містечко.
Острів – усе що залишилося від легендарної козацької фортеці Переволочної
Краєвиди із набережної села Світлогірське, в яке переселили мешканців затопленого села Переволочна. Ну й трошки самої набережної із пам’ятним хрестом
Кілометрів з десять уверх за течією Ворскли, навпроти села Вільхуватка, з високої кручі відкривається краєвид, який можна віднести до найкращих в Україні. Далеко до обрію розкинулись незліченні старичні озера, поміж яких, змією меандрує русло ріки. Дивитись і дивитись.
Тут створено Нижньоворсклянський регіональний ландшафтний парк – об’єкт природно-заповідного фонду України. В адміністрації парку можна домовитись за екскурсію, а можливо, й за мандрівку Ворсклою на човні.
Над долиною є кілька оглядових майданчиків, до яких веде запилюжена польова дорога. По сухому проїхати можна легко і швидко, але після дощу – хіба що трактором. Але краєвид наскільки вражаючий, що вартий поганої дороги. Його обов’язково має побачити кожний український турист.
Текст та фото Романа Маленкова
Місто стрижів у відвалі гранітного кар’єру Світлогірського
