Массандра відома (й не лише на просторах колишнього СРСР, а й у всьому світі) своїм вином, а відповідно виноробним заводом із такою ж назвою. В усіх можливих рейтингах напій, вироблений Національним виробничо-аграрним об’єднанням «Массандра» вважається найкращим в Україні. Це підприємство – світовий рекордсмен, адже в його колекції близько мільйона пляшок вина (офіційно зареєстрований Книгою рекордів Гіннеса рекорд). Крім того, це найстаріший виноробний завод в Україні.
Підприємство об’єднує 8 виноробних господарств, які розкидані по всьому південному узбережжю Крима, від Судака до Ялти. В об’єднання входять 9 заводів первинного і вторинного виноробства, а також три самостійні заводи. Головним підприємством вважається Ялтинський завод марочних вин, який розташований у селищі Массандра (адреса: вул. Винороба Єгорова, 9) за три кілометри від Ялти.
Поселення на місці сучасного селища з’явилося ще в античні часи (ну яке поселення ЮБК з’явилося не тоді). Збудували поселення греки. Неподалік від сучасного Массандрівського палацу у них був храм Різдва Івана Предтечі. Після виселення християн із Криму (згідно із варварськими угодами кримських християнських прелатів та імператриці Катерини ІІ, сталося це у 1778 році) татари зруйнували цю церкву. Але й самі татари вже через кілька десятків років втратили право власності на землі Массандри. Першим їхнім офіційним власником після приєднання Криму до імперії став француз Шарль (на російсько-німецький манер Карл) Нассау-Зіген, адмірал російського флоту. Цікавий, до речі, був історичний персонаж. Знав лише два слова російською («вперед» і «греби») але керував цілим гребним флотом на Балтійському морі, приймав участь у багатьох битвах й був на гарному рахунку в імператриці. Але Массандрою він володів недовго. Після нього землі поселення перейшли у казенну власність.
У 1815 році Массандру купила Софія Потоцька (та сама видатна куртизантка із Умані, що володіла парком «Софієвка»). Вона давно мріяла про землі в Криму, адже хотіла збудувати тут місто Софієполь. Але не судилося… Після смерті Софії власницею Массандри стала її дочка – Ольга Потоцька-Наришкіна. На її замовлення відомий садовод Карл Кебах заклав у Массандрі парк, який існує і нині.
У 1828 році Наришкіна продала Массандру Олександрі Браницькій (власниці ще одного видатного парку – «Олександрії»), а та подарувала маєток своїй дочці Єлизаветі – дружині Михайла Воронцова – Новоросійського губернатора, графа і князя. З нього й почалося промислове виноробство у Криму.
По всьому південному узбережжю Криму посадив Михайло Воронцов виноградники. Цю справу продовжив його син – Семен. Але розквіт виноробства в Массандрі почався після того, як поселення перейшло у власність Удільного відомства й головним виноробом призначили князя Льва Голіцина. Він розширив виноградники Массандри та збудував великий винний підвал, який і став основою великого заводу.
Старий головний корпус (1894-1897 рр.)
Будівництво винного підвалу велося у 1894-1897 роках. Проектував підвал та головний корпус заводу (розташований над підвалом) архітектор Володимир Чагін. Головний корпус вирішили у стилі історизма – він став таким собі рицарським замком із великою надбрамною баштою. На мою думку, нині головний корпус заводу, за своєю архітектурною привабливістю, не поступається кращим пам’яткам архітектури Криму.
Під головним корпусом збудували сім підземних тонелей, в яких зберігалася стала температура – +12-14 градусів – ідеальна для зберігання та витримування вина. Також була влаштована прекрасна система вентиляції…
У винному підвалі спочатку зберігали найкращі світові зразки вина, але пізніше почали закладати й ті сорти, що вироблялись у Массандрі. Таким чином, з’явилася (звичайно не зразу) найбільша у світі енотека (колекція вин).
Підземна частина винзаводу в Массандрі була виконана на найвищому технічному рівні. Підтвердженням цьому став катастрофічний Кримський землетрус (1927 р.), під час якого в тунелях не утворилося жодної тріщини. Загалом, це сім тунелів (кожен довжиною 150 метрів), які з’єднані між собою поєднувальним тунелем. Під тунелями розташоване колекційне відділення, яке складається з восьми малих й однієї великої галереї.
Новий головний корпус (1956 р.)
Виноробний завод дещо здав свої позиції у перші роки радянської влади, але у 1936 році було видано наказ про реконструкцію завода й створення «Колекційного фонду вина». Наказ, підписаний Мікояном, зобов’язав керівництво заводу залишати у колекції до 500 пляшок від кожного сорту і марки вина. Тоді ж головним виноробом завода призначили Олександра Єгорова, який був учнем Льва Голіцина. Єгоров, який прожив 95 років, багато десятиліть керував процесом виноробства у Массандрі. Він причетний до створення багатьох марок вина, які нині вважаються гордістю підприємства.
У 1938 році почалося будівництво нового завода, яке завершили у 1956 році. Правда у цей срок війна завадила роботі підприємства. В часи війни винну колекцію Массандри евакуювали у Новоросійськ.
В період горбачьовської антиалкогольної компанії виноробство в Массандрі було під загрозою знищення. Врятувало найбільшу енотеку світу особисте втручання Володимира Щербицького (для темних – першого секретаря ЦК КПУ).
Нині винзавод є гордістю Массандри і Криму. В сезон його відвідують тисячі туристів, для яких тут облаштовано магазин, музей та екскурсійну програму. Остання включає в себе відвідування винних підвалів та (для бажаючих) дегустацію кращих вин.
Текст та фото Романа Маленкова
