Костьол Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці
Пам’ятаєте російський фільм «ДМБ»? Ні? Можливо, ви його і не бачили, але один вислів із нього (який вже став крилатим) напевне пам’ятаєте: «…Видишь суслика? Нет? А он есть…». Саме так можна сказати про католиків у Ялті – їх ніхто не бачить, а вони є. І римо-католики, і греко-католики. Служби вони відправляють в одному храмі. Та ще й якому…
Костьол Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці (1906 р.)
Зовсім не очікував побачити такий костьол у Ялті. Хоча й на Галичині схожої будівлі я не бачив, адже те, що колись вважали недоліком цього храму, стало його родзинкою. Я маю на увазі недобудовану дзвіницю, яка зробила будівлю схожою на щось грузинське чи середземноморське. Особливо в оточенні пальм та кипарисів. Аж не віриться, що в Україні є такі куточки. Хоча й не зовсім в Україні…
Ялтинський костьол Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці збудували у 1906 році, хоча дозвіл на будівництво храму римо-католицька громада Ялти просила ще у 1885 році. Але із Санкт-Петербургу прохання перекинули в Таврійську губернію, а та не поспішала видавати дозвіл. Крім того, досить багато часу пішло на вибір і купівлю ділянки.
Дозвіл на будівництво католицька громада отримала у 1898 році. Слід зазначити що громада ця була зовсім немаленькою й налічувала понад 500 осіб. Звідки ж у Криму в 19 столітті стільки католиків? – запитаєте ви. Так чим же поляки дурніші від росіян? Невже їм теж не хотілося в тепленьке? Хотілося, а кошти на це вони мали, от і переселялись у «вирій» (у Крим). Ще були різноманітні «специ», аналогів яким у імперії не знаходилось: інженери, механіки, будівельники. Їх запрошували з-за кордону, й вони також переважно сповідували католицтво. А ще були поляки-засланці, яких відправляли у Крим на роботи. Таким чином, католиків у Криму було досить багато, вони мали власну єпархію й храми. У Ялті їм теж був необхідний власний храм. Для його будівництва найняли досить відомого на той час архітектора Мечислава Коморницького. Було розроблено проект костьолу, але доки отримували дозвіл, купували ділянку, частина креслень проекту десь згубилася. Тому замовники змушені були наймати нового архітектора. Ним став видатний і геніальний Микола Петрович Краснов, архітектор Височайшого Двору.
Кошторис об’єкту склав 75 тисяч рублів. Католицькій громаді вдалося зібрати 50 тисяч (кошти збиралися навіть у Галичині), 9 тисяч надав Департамент духовних справ МВС Російської імперії. Але 6 тисяч не вистачило, тому костьол так і залишився із недобудованою дзвіницею.
В перші роки радянської влади костьол працював, але після землетрусу у 1927 році його закрили. Приводом був, нібито, аварійний стан будівлі. Але для інших потреб храм підходив, тому в ньому відкрили спортивний зал. У 1945 році костьол перетворили на виставку голограм та відділ фонду Ялтинського історичного музею.
У 1988 році в колишньому костьолі вирішили створити Будинок органної й камерної музики. Почалася реставрація. Наступного року в храмі встановили орган, виготовлений чеською фірмою «Рігер Клосс». Інструмент налічував 2604 труби та 32 регістри. Ще через два роки (1991 р.) будівлю костьолу передали католицькій громаді, яка того ж року розпочала богослужіння. Сталося це завдяки клопотанням членів Домініканського католицького ордену.
Нині ялтинський костьол належить Одесько-Симферопольській єпархії римо-католицької церкви. Парафія костьолу налічує близько 200 осіб (мешканці Великої Ялти і Алушти). Крім римо-католиків, у храмі відправляють служби і греко-католики, які поки не мають власного храму у Ялті. Переважно це давні переселенці із західних областей України. В сезон дуже багато заробітчан (переважно будівельників) також із західного регіону – вони теж частіше греко-католики.
В будні дні богослужіння у костьолі відбувається російською мовою. У суботу – українською, а в неділю – трьома мовами: російською, українською та польською. Також у вихідні в костьолі відбуваються концерти органної та камерної музики. Адреса храму – вул.Пушкінська, 25.
Євангельсько-лютеранська церква (кірха)
У 19 столітті в Криму було немало лютеран. Це були переселенці із Німеччини, які ще на початку 19 століття отримали великі пільги від російського уряду, почали заселяти південні регіони – Херсонську та Таврійську губернії. Це були працьовиті землероби, які у Криму заселяли степову частину. Вони мали самоуправління, право на рідну мову (на відміну від українців), а також на свободу віросповідання. Тому, в своїх хуторах вони будували кірхи. Пізніше німецькі колоністи почали переселятися у міста. В кінці 19 століття 6% населення Криму становили німці. В роки Другої світової їх практично всіх депортували.
Власний храм у Ялті німці-лютерани спорудили у 1885 році. Проект храму розробив ялтинський архітектор Густав Шрейбер. Він же подарував земельну ділянку під будівництво, яке велося на кошти зібрані товариствами протестантів та лютеран. Всього зібрали 17 тисяч рублів. 1000 рублів подарував російський імператор, ще 700 – німецький імператор.
Кірха (церква) Святої Марії (1885 р.)
Будували кірху 10 років. Хоча будівля була відносно невеликою, але постійно відчувалася нестача коштів, та і проект заставили доопрацьовувати, тому будівництво велося досить довго. Храм звели у неготичному стилі. Фасад прикрасили гостроконечною дзвіницею, якої зараз немає (зруйнували в радянські часи).
У 1917 році храм закрили. В радянські часи в ньому були різні установи, але як культовий об’єкт кірху знову почали використовувати аж у 1993 році. Тоді невелика спільнота ялтинських німців (які повернулися після депортації) добилася повернення храму, який став називатись церквою Святої Марії евангелійсько-лютеранської громади Ялти (підпорядковується Німецькій євангелійсько-лютеранській Церкві України).
Варто зазначити, що у храмі є орган. За кількістю цих величних (і величезних) інструментів, Ялта – один із рекордсменів в Україні. Їх тут три, причому, у Лівадійському центрі органної музики функціонує найбільший інструмент в Україні.
Наостанок зазначу, що місцеві мешканці розповідали мені про розкол у євангелійсько-лютеранській громаді Ялти. Храм тепер використовують по черзі. Хоча коли я останній раз був у Ялті (червень 2011 р.) – кірха була зачиненою, й не подавала ознак життя. Можливо мені це лише здалося.
Кірха розташована на вулиці Чехова, 10.
Текст та фото Романа Маленкова
