Я в іспанській Альгамбрі не бував, але палац (чи то вілла, але буду називати палацом, бо різниці суттєвої не бачу) Ярослава Вадарського у Ялті дуже схожий на неї. «Рабинович напел». Звичайно це все жарти, але поміж десятка кримських палаців, побачених мною цього літа (2011), цей – один з найоригінальніших, найгармонічніших, і, безперечно, найзатишніших.
Частіше будівлю ідентифікують як віллу графині Вадарської, але думаю, що належала вона обом членам подружжя. Будували та облаштовували споруду протягом п’яти років, із 1902 по 1907 рр. Проект будівництва розробив петербурзький архітектор австрійського походження Карл (Євгеній) Шреттер (до речі, народився він у Кременчузі). Головний стиль, в якому Шреттер вирішив будувати палац був мавританським, тому нині будівлю називають Альгамброю в мініатюрі.
Під будівництво було куплено ділянку у верхній частині Княжеської вулиці (нині вул.Щорса). Це була північно-західна частина парка Ерлангера (нині західний схил пагорбу Дарсан). Ділянка виявилась невеликою, тому звести гарну віллу-палац на такій обмеженій площі було проблематично. Але Шреттер з успіхом вирішив цю проблему, гармонічно поєднавши різновисокі частини споруди терасами та переходами, й прикрасивши їх різнорозмірними мавританськими куполами. Висотною домінантою палацу стала багатоярусна зубчаста башта.
Будівля зводилась із бутового каменю та місцевого черепашнику. Розчином служив цемент, його ж використали в процесі тинькування. Основна частина будівлі трьохповерхова. Є ще і цокольний ярус, який виконує функції підвалу.
Не можу точно сказати що було в палаці у радянські часи. Знаю лише що під час Другої світової війни він дуже сильно постраждав. Повністю відреставрували його вже у 21 столітті. Нині тут пансіонат «Укрреставрація», хоча офіційно це пам’ятка архітектури національного значення.
Хочу ще зазначити, що знайти палац Вадарської непросто – потрібно мати гарну карту та інтуїцію. І не раджу вам іти до нього від пагорбу Дарсан (як це зробив я). Найкращим орієнтиром краще вибрати санаторій імені Кірова. Доберіться до нього, а там вже поряд.
Текст та фото Романа Маленкова
