Що у вас у місті цікавого? Та шо тут цікавого, костьол є, ага а ше є… А хто зна шо тут ше цікавого. Ставок он є гарний, тут можна робити шашлики… Ось так вам скажуть мешканці Ружина про своє місто. А що ж тут дійсно є? Водяний млин, напівзруйнована синагога, яка була перебудована ще в радянські часи, єврейське кладовище – справжній кіркут на горі, спаплюжений комунарськими добудовами палац Злотніцьких (який на палац ну зовсім не схожий) ну і дійсно – класицистичний костьол Божого Тіла. А ще історія, яка сягає домонгольських часів, та єврейська історія, яка пустила своє коріння аж в Буковину.
Костьол Божого Тіла
Єврейське кладовище
Синагога
Водяний млин
Спочатку Ружин називався Скоргородок і перша згадка про нього сягає 1071 року. В 1239 році містечко було зруйноване монголо-татарами й відродилося із назвою Щербів. У 1399 році його спалив кримський хан Тимур-Кутлук, у 1416 році – золотоординський хан Едигей, а у 1482-му його спалив знову кримський хан – Менглі Гірей. Це майже все що відомо про Щербів.
Наприкінці 16-го століття польський король Стефан Баторій подарував місто польському магнату Кирилу Ружинському, а той перейменував його у Ружин. Сталося це у 1591 році. Відтоді це було рядове польське містечко, хоча й до того воно нічим особливим не вирізнялося серед сотень містечок Наддніпрянщини. Справді відомим Ружин став у 1838 році, коли тут стався великий скандал пов’язаний із єврейською громадою.
Євреї в Ружині з’явились у 18 столітті і місто почало розвиватись як значний іудейський осередок. Територія для розвитку торгівлі та ремесел була дуже зручна – на півдорозі між Бердичевом та Білою Церквою. Найбільший вплив у місті мали хасиди, особливо після того, як тут влаштував свою резиденцію Ісраель Фрідман. Це був внук легендарного хасидського цадика Маггіда із Меджибожа. За родинною легендою він вів свій рід ще від ізраїльського царя Давида. Народився Фрідман у 1897 році недалеко від Ружина у містечку Погребище. Одружився у 13 років – такі вже були іудейські традиції, але родинного життя вести не став і пустився у проповідники. Через деякий час він набув слави цадика й переселився у Ружин. Тут він заснував свій двір й отримав ім’я реб Ісроел Рижинер (із Ружина).
Синагога Тіферет Ісроель збудована в Єрусалимі на кошти Ружинського цадика. Була зруйнована у 1948 році арабами (джерело фото Вікіпедія)
Ружинський цадик мав талант притягувати до себе гроші – вони почали стікатися до нього з усіх-усюд. Хасиди всієї зони осілості почали платити йому данину. Деякі дослідники припускають, що організація Рижинера була чимось на зразок єврейської мафії. Хтозна чи це правда, але багатства ружинського цадика були неймовірні й використовував він їх на власний розсуд. Займався благодійністю: збудував велику і легендарну синагогу в Єрусалимі – Тіфарет Ісроель (її у 1948 році зруйнували араби). Статки цадика були такими, що про нього добре знали навіть в царській родині, а імператор Микола І, як твердять біографи Рижинера, мав до цадика особисту неприязнь.
Ружинська синагога
Реб Ісроель Рижинер жив за власними законами – це були закони феодальної злочинної організації. В нього був цілий штат прислуги, велика кількість охорони, блазень, і, навіть, власний суд, який міг засуджувати до смертної кари. І засуджував. Про один із випадків страти двох єврейських чоловіків стало відомо поліції. Розслідування показало, що це був далеко не перший випадок і вбивства були численними. Сотні ружинських (і не тільки) євреїв було заарештовано, 80 – постали перед судом, шістьох із них засудили до довічної каторги, решту до заслання у Сибір. Усі засуджені зазнали покарання шпіцрутенами, від якого 30 чоловік померло. Ружинську мафію знищили. А що ж її голова?
Ісроель Рижинер два роки перебував під арештом, але його численні адвокати (та казкові гроші) домоглися звільнення – поліція не знайшла доказів причетності цадика до злочинів його організації – ніхто із підлеглих не дав проти нього свідчення. Ребе ще два роки зазнавав утисків, адже поліція не полишала надії засудити хасидського лідера. У 1842 році він перетнув кордон й емігрував до Австро-Угорщини. Поряд із Чернівцями, у передмісті Сад Гора Рижинер відтворив свою організацію і став ще багатшим. Але до Ружина він вже не повернувся.
Єврейська громада Ружина зазнала значних утисків, але не зникла. У 1863 році тут мешкало близько двох тисяч євреїв, при загальній кількості мешканців 2663. Під час першого імперського перепису в Ружині жило 4329 осіб, із них 2917 іудейського віросповідання.
Зараз в Ружині мекає трохи більше 13 тисяч осіб, але євреїв практично немає. Про їх історію нагадує лише похмурий кіркут на горі біля лікарні та руїни синагоги на березі Роставиці. Кладовище цікаве чоботоподібною формою масивних гранітних надгробків, таких само як у Бердичеві. В Україні вони практично ніде більше не зустрічаються. Мені вдалося дізнатися, що така форма може символізувати повалені дерева із вирваним корінням (коротша частина «чобота» – товстий корінь). Синагога перебуває в такому стані, що важко ідентифікувати її вік. На вигляд це типовий радянський двоповерховий будинок сталінської забудови (ймовірно тоді храм був перебудований), але масивні залишки контрфорсів можуть вказувати на значно давніший вік. Існує припущення, що синагога Ружинського цадика була частково зруйнована, але її відбудували на старому фундаменті ще у 19-му столітті. Нині одна із стін будівлі впала, решта теж довго не простоять.
У 19 столітті найбільшими землевласниками в Ружині були Челіщеви, але у 1856 році вони продали свої землі панові Злотніцькому, а це було більше десяти тисяч гектарів. Злотніцький у 1860 році збудував собі палац, схожий на італійські вілли, поряд з яким розбив парк. Але у 1920-ті роки в палаці поселились комунари, які приїхали сюди із далекої Канади. Це були колишні імігранти, які повелися на обіцяну більшовиками землю. Від палацу вони практично нічого не залишили, понівечивши та перебудувавши його.
Головну пам’ятку Ружина – римо-католицький храм Божого Тіла звели у 1817 році на кошти дружини графа Челіщева – Емілії Калиновської. Ця елегантна споруда нині відновлена після того, як радянська влада перетворила її у авто майстерню.
На виїзді із Ружина в бік Погребища, на межі із селом Заріччя стоїть водяний млин збудований у 1929 році на річці Роставиця.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
