Що пересічна людина може згадати про Льва Толстого? Ну був такий письменник з бородою, ну написав товстезних три томи “Війни та миру”, ну ходив у сорочці та босим, а був графом.
Але майже ніхто не згадає, що була у цього графа ціла філософія, і були у цієї філософії послідовники, самим яскравим представником якої був князь Дмитро Олександрович Хілков. І народився, і жив, і похований князь у Павлівці (чи в Павлівках, її й так називають), що зараз у Білопільському районі Сумщини, на самому кордоні з Росією. В селі є і вулиця, названа в честь Хілкова, і велика меморіальна плита. Що ж зробив князь, і що залишив після себе, що його так поважають місцеві мешканці?
Село засновано у другій половині XVII століття. Зараз в ньому проживає близько 1200 мешканців, а на початку 20 с. було близько 5000. Не перший раз стикаємось з тим, що населення окремих сіл на Сумщині за 100 років зменшилось в 3, а то і в 4 рази. Павлівка в 19 ст. і до кінця існування Російської імперії входило до маєтностей князів Хілкових. Хілкови – старовинний дворянський рід, а й раніше навіть боярський, їх родослівна йде аж від Рюриковичів, та має багато відомих представників. Нас цікавить саме Дмитро Олександрович.
Народився 1858 року, закінчив Пажеський корпус, став офіцером, служив на Кавказі. Там знайомиться з духоборами, це християни, але які не визнають обрядів та головним злом вважають приватну власність на землю. Спілкування з духоборами посіяло зерно у свідомість князя та перевернуло його. Повернувшись в 1874 році у Павлівку, у родовий маєток, Хілков веде аскетичне життя, а наступного року просто віддає 430 десятин власної землі селянам. Схема проста. Хілков вносить у банк певну суму грошей, і з неї селяни могли купити землю по 25 руб. за десятину, при тому, що середня ринкова ціна була 400 руб. Сам оселяється на хуторі у будинку під солом’яною стріхою, власноруч веде господарство. Надалі знайомиться із Л.Толстим, ідеї якого ще більш підтверджують правільність вибору життєвої позиції князя. До речі, термін “толстовство” приписують саме Хілкову. І знову ж таки, до речі, Хілков, на відміну від Толстого, реалізував ці ідеї на практиці. У 1880 році він оженився на дочці свого товариша, теж толстовця. За духоборськими ідеями, пара не вінчалась, дітей (Бориса та Ольгу) не хрестила. Все це разом набуло великого розголосу в імперії та підривало загальноприйняті постулати. Тому в 1892 році князя із сім’єю висилають на Кавказ, проводжало його все село.
Далі – більше. Через рік подружжя позбавляють батьківських прав та передають дітей під опіку бабусі. На Кавказі народжується ще двоє дітей – Олександр та Лізавета. З часом сім’ї та, за великої участі Хілкова, близько 7000 духоборів дозволили переїхати в Канаду.
Не будемо переповідати про все життя Дмитра Хілкова, про це написана ціла книга. Тому далі буквально коротко.
В 1906 році Хілков повертається до рідної Павлівки. Розчарувавшись у духоборських ідеях, повертається до православної церкви. А в 1910 році сім’ю спіткало велике горе. Одночасно наклали на себе руки обидві дочки князя, Ольга – у Тифлісі, Лізавета – у Петербурзі, причини до цих пір невідомі.
Поховали княжну Лізавету на батьківщині. А згідно з Ольгиним заповітом, всі її кошти пішли на спорудження найкращої на ті часи лікарні, і призначалась вона для селян. Лікарну збудували в 1912-му. Це була не просто лікарня, а цілий комплекс на декілька корпусів, вкючаючи пологовий будинок, електрофікований, з водопостачанням та паровим опаленням.
Сам князь через 2 роки добровільно йде на фронт, і в тому ж 1914 році гине у сутичці на території нинішньої Франківщини, де його спочатку і поховали. Син Борис перевіз тіло батька в Павлівку та переховав, за заповітом, поруч з дочкою Лізаветою. І знову князя проводжало все село, на цей раз в останній раз.
На сьогодні від комлексу Ольгинської лікарні залишився лише головний корпус, з чудовою модерновою архітектурою. Він працював ще не так давно, вже за роки незалежності. Одне крило лікарні слугувало стаціонарним відділенням, інше – санаторієм. Підлога в корпусі теж автентична – виробництва відомої харківської мануфактури “Граф Бергенгейм”. Але наразі будівля закинута та заростає хащами, які колись були парком. Місце поховання князя Дмитра Хілкова та княжни Лізавети збереглось, правда без первісних могильних плит. Нові встановили в 2010 році.
Текст та фото Максима Назаренка, Олега Години та Ігоря Дорожка.
