Хуст

Цього року я вперше в житті попав на Закарпаття. Був травень, тепла погода, чудова гірська природа, незвичайна для решти території України архітектура. А ще, повсюди цвіли сакури. Звичайно, Закарпаття сподобалося з перших хвилин. Сподобалося так само, як колись Поділля, Галичина, Польща. А першим містом, з яким я познайомився, був Хуст. Звичайно, не саме вражаюче місто Закарпаття, але як для першого враження про регіон – варіант якраз підходящий.

Хуст не міг не сподобатися. Провінційних затишних містечок на заході України багато, але таке, як Хуст, довелося бачити вперше. Зараз вже не віриться, але у 1939 році Хуст був столицею Карпатської України – єдиної на той час незалежної української держави на чолі з президентом Августином Волошиним, яку невдовзі знищили мадярські фашисти. Незвичайна хаотична забудова, криві вулички, чеський квартал, високі шпилі храмів та руїни замку на горі над містом і, звичайно ж, дешеве, але смачне закарпатське вино залишили незабутні враження про Хуст.

Хуст розташувався біля підніжжя гір неподалік від впадіння річки з неординарною назвою Ріка в Тису. Версій щодо походження назви міста багато, ми ж зупинимося лише на одній, легендарній, але українського походження. Отже, захотілося чорту якось вибратися з пекла. Пробив він головою землю посеред красивої долини і виліз на поверхню, але китицею від хвоста зачепився за землю. Як не намагався витягнути хвіст, нічого не виходило. Тоді він з усією сили рвонув, щоб звільнити свій хвіст, але той обірвався і залишився в землі. Чорт від болю закричав: “Хвуст! Хвуст! Хвуст!“. Відгомін розійшовся по всій долині і дало назву місцю, яке пізніше трансформувалося на “Хуст“.

Поселення тут існувало вже у Х столітті і виконувало роль стратегічного укріпленого пункту, який контролював один з виходів з Карпатських гір у Середньодунайську низовину. У 1090 році на вершині гори, яка підвищується нам навколишньою місцевістю на 140 м (абсолютна висота – 330,4 м), почали будівництво укріпленого замку. Замок зводили понад століття і закінчили у 1191 році. Вже у 1242 році татаро-монголи захопили і зруйнували його, але твердиню швидко відбудували.

У 1329 році місто одержало статус коронного. Того ж року угорський король за особливі заслуги подарував замок лицареві Драгу, предкові Влада Цепеша, більш відомого, як граф Дракула. У XV ст. король Матяш подарував замок разом з солекопальнями в околиці своїй дружині – королеві Беатрисі Арагонській. У XVI – XVII століттях з розвитком вогнепальної зброї замок постійно реконструювали і зміцнювали. У 1511 році король Уласло ІІ продав відбудований замок барону Габору Перені. Приблизно в той період замком володіли Жигмонд Люксембурзький та Ладислав (Лайош) ІІ (1516 – 1526).

У 1526 році після поразки угорців в битві з турками Хуст з навколишніми землями перейшов до Трансильванського князівства, яке знаходилося під протекторатом Османської імперієї. Згодом володарем став угорський магнат Іштван Бочкої, а після нього – трансильванський князь Габор Баторі. У XVI столітті Хуст продали за двадцять тисяч князю Мігалю Телеки. У 1594 році фортеція витримала напад кримського хана Гірея, а у 1661 році – напад турецької армії. Мандрівник і поет Евлія Челебі, перебуваючи у складі турецького посольства, порівнював твердиню з відомою фортецею Іскандер. Коли на початку XVIII ст. вибухнуло повстання куруців під проводом Ференца ІІ Ракоці, його соратник Емеріх Ілошваї хитрістю переманив на свій бік замкову сторожу та заволодів фортецею. Стала важливим стратегічним пунктом у повстанні куруців.

Замок складався з верхнього і нижнього дворів, оточених оборонними мурами. В’їзд у нижній (зовнішній) замок був у південно-східній частині стіни, а у верхній (внутрішній) – у північно-західній. Кожний в’їзд захищали дві вежі та звідні мости, перекинуті через рів. В’їзні ворота з південно-східного боку захищала башта, спрямована гострим кутом назовні. Зі сходу мури укріплювала трикутна вежа, з заходу і півночі – бастіони. У південній частині замку, побудованій у 1550 році і названій на честь імператора Фердинанда, стояла циліндрична вежа. В її верхній частині знаходився арсенал, в середній частині була капличка, а в нижній – порохівня. Північну частину замку захищала квадратна Дозорна вежа.

У верхній частині замку був арсенал, будинки хазяїв замку і коменданта, корчма і дуже глибокий колодязь глибиною 160 метрів. У дворі (нижній частині) були господарські та житлові споруди, замкова церква, резервуари для накопичення води. Тут розміщувалися палацові споруди та інші приміщення. Інколи замок використовували як в’язницю. Внизу двору були льохи, з котрих на поверхню вело декілька підземних ходів.

У 1766 році під час грози блискавка влучила в один з льохів, де зберігався порох. Він вибухнув і замок злетів у повітря. Майбутній австрійський цісар Йосиф ІІ приїхав, щоб оглянути наслідки стихійного лиха, і прийняв рішення про переведення військового гарнізону до Мукачева. Щоправда, місцева легенда розповідає, що вибух у замку викликав легендарний народний опришок Пинтя, який одним пострілом влучив у порохову вежу.

Фортеця знову постраждала від сильної грози у 1798 році, коли була зруйнована південно-східна вежа. Після цього твердиню вже ніколи не відбудовували. Її каміння наприкінці XVIII ст. частково пішло на будівництво костелу, а через деякий час була розібрана східна частина замку. На сьогодні від фортеці залишились руїни зовнішніх воріт, порохової вежі, бастіонів, стін по периметру.

З вершини Замкової гори чудово видно Хуст і навколишню долину:





На схилах гори є цвинтар з капличкою, зведеною у 1877 році:

А ми спускаємося з гори і рухаємося до центру міста, щоб оглянути багаточисленні пам’ятки Хуста. На вулицях міста цвітуть сакури:

Найвизначніша пам’ятка міста – оборонний храм кальвіністів у готичному стилі, відомий також як костел Св. Єлизавети. Храм почали будували ще у ХІІІ столітті, але свого вигляду він набув у першій половини XV ст. Подальші перебудови зовсім не зіпсували зовнішній вигляд костелу.

Храм складається з трьох частин: високої готичної башти, ізольованої від основного об’єму костелу, нави та пов’язаного з нею пресвітерія. Башта-дзвіниця є прямокутною в плані з наметовим завершенням, перебудованим у XVIII столітті.


Стіни костелу прорізані стрілчастими готичними вікнами, а кути стін підтримують контрфорси.

На одній з внутрішніх стін збереглася стародавня фреска XV ст. із зображенням трьох угорських королів – Ладислава, Стефана і його сина Імре, які були зачислені до ліку святих. Фреска була знайдена під час реставрації 2004 – 2005 років.


Поруч у самому центрі стоїть римо-католицький костел Св. Анни. Храм було збудовано в бароковому стилі у XVIII ст. Для його будівництва використовували каміння з замку. На його вежі помістили дзвін з Годинної вежі Хустського замку. Сьогодні костел належить місцевій угорській громаді.


Квартал в центрі міста:

Над майданом Незалежності підвищується величезний кафедральний собор свв. рівноапостольних Кирила і Мефодія, який зводився протягом 1994 – 2005 років.

Майже напроти розташована діюча синагога, що походить з середини ХІХ ст. На відміну від більшості містечок Західної України тут збереглася автентична єврейська громада. Під час Другої світової війни тут зберігали речі євреїв, котрих вивезли нацисти. Синагого практично не припиняла своєї діяльності. У радянський період її спробували перетворити на клуб місцевої фабрики взуття. В інтер’єрі божниці збереглися настінні розписи.

Ще один храм в центрі міста:

Чи не найцікавішим куточком Хуста є “Чеський квартал“, збудований на початку ХХ століття чехами-колоністами. Серед його двоповерхових будиночків, вкритих автентичною червоною черепицею, можна бродити годинами і відчувати себе справді за кордоном.

Чеський квартал – не єдина пам’ятка перебування чехів на Закарпатті і в Хусті. У 1919 році Хуст і навколишні райони опинилися під владою Чехословаччини. Чеська влада, яка опікувалася підданими, збудувала у місті гімназію, лікарню, офіцерське казино. За чехів у 20-ті роки було збудовано будинок міської ради, де розміщувався окружний уряд.

Будиночки в центрі міста:

Дорога, що веде від залізничного вокзалу до центру міста:

Старий залізничний вокзал:

Текст та фото Андрія Бондаренка                      andy_babubudu