Так склалось, що саме у роки незалежності дуже багато цукрових заводів з різних причин стали непотрібні, а після закриття руйнувались. Великий цукровий завод у Бурині працював ще донедавна, ще й покоління не пройшло, а його руїни виглядають так, як мають 100 років.
Про 100 років, трохи більше, ми можемо говорити, згадуючи й дату заснування заводу.
Будівництво цукрового заводу у тоді ще селі Буринь Путивльського повіту Курської губернії було розпочате підприємцем Ш. Ширманом в 1894 році, а вже через рік завод почав працюввти.
На 1917 рік виробничі потужності заводу складали біля 800 пудів, при ньому він мав майстерні та рафінадний цех.
У 1919 році завод було націоналізовано, того року, знаходячись у зоні бойових дій, він постраждав. Але 1925 року поновив роботу, при заводі відкрили їдальню, бібліотеку, клуб. В 1928 році відбулась реконструкція, збільшені потужності, на 1941 рік переробка складала 1100 цукрового буряка на добу. Під час війни, коли завод було повністю знищено, вдалось зберегти обладнання, яке було вчасно евакуйоване. 1948 року завод відбудували. Того ж року підприємсво стає союзного значення. В кінці 1950-х це вже цукровий комбінат, що має свою власну сировинну базу.
Після 1991 року совгоспи, що давали сировину, були розформовані, без них комбінат знову стає заводом та приватизується. І хоч після продажу заводу у 2004 році Сумицукру, підприємство було в робочому стані, але вже з 2008 року не працювало. Того ж року його почали розбирати на металобрухт.
Ось така сумна доля…
Зараз, коли прямуєш повз колишню територію колись надпотужного заводу, про його велич нагадують лише залишки корпусів та 2 труби, що ще височіють над купами цегли та порослою високою травою з чагарями територією.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
