На підступах до Лисянського району майже на всіх автошляхах стоять рекламні щити із написом „Золота Підкова Черкащини”. І не лише у Черкаській області, а навіть у Київській – біля Обухова та Білої Церкви. Щити супроводжуються дороговказами, які сповіщають, що Шушківка і Порадівка будуть далі. Оце так реклама! А ось про те, що це за населені пункти – ніде ні слова.
Порадівка
Поглянувши на карту, в північному кутку Лисянського району можна знайти малесеньке село Шушківка. А Порадівки і на карті немає. Отже, лише для того, щоб з’ясувати, які ж це об’єкти із туристичного маршруту „Золота Підкова Черкащини” потребують такої несамовитої реклами, варто завітати хоча б до одного із них. Нехай це буде Порадівка – село-невидимка.
Незважаючи на те, що Порадівки немає на картах, таке село все-таки існує. Виявляється, Порадівка – це північно-східна частина села Боярка. У ХІХ столітті вона вважалася присілком, у ХХ-му – виокремилась як окреме село. Але у 1967 році Порадівку, разом із Брідком та Харченковим, включили у склад Боярки, створивши своєрідну сільську агломерацію. Офіційно Порадівка перестала існувати. Вже на початку ХХІ століття завдяки зусиллям уродженця села Миколи Супруна та його родини про Порадівку знову згадали. Тут постав такий собі „неоетнографічний” комплекс. Отже, далі прямуємо до Порадівки.
Щоб дістатись до цього села потрібно проїхати Лисянку й виїхати на дорогу, що веде у напрямку Таращі. Далі повернути ліворуч, на Писарівку. За Писарівкою буде Боярка, а за Бояркою – Порадівка. На в’їзді у село відвідувачів зустрічає декоративний вітряк. Неподалік видніються ще якісь споруди, зведені у етнічному стилі. В центрі Порадівки, в оточенні тихих мальовничих ставків, стоять пишні новобудови: церква Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії, висока дзвіниця, ресторанний комплекс, гарна крамничка та кілька альтанок. Церква збудована у архітектурному стилі, що нагадує суміш візантійського та псково-новгородського. Те саме можна сказати і про дзвіницю. Все виглядає доволі симпатично і гарно вписується в ландшафт, але складається враження, що рекламні потуги замовників виявились дещо вищими за якість туристичного продукту. Хоча будівництво ще триває, і можливо колись Порадівка дійсно перетвориться на Музейний історико-етнографічний комплекс (саме так називається ансамбль будівель, зведених у центрі села).
Відповідно до офіційної версії будівництво комплексу у Порадівці було зумовлене високою концентрацією різночасових пам’яток археології в сільських околицях. Тут знайдені артефакти з поселень пізнього палеоліту, трипільської культури, зарубинецької культури, давньоруського періоду та пізнього середньовіччя. На західній околиці села виявлено могильники епохи бронзи та раннього залізного віку. Дійсно, археологам навколо Порадівки є що досліджувати, але яке відношення має археологія до ресторанно-розважального комплексу, нехай навіть збудованого у етнічному стилі? На кошти, що тут витрачаються, можна було б врятувати не одну справжню пам’ятку. Музейний історико-етнографічний комплекс, що зводиться у Порадівці, 2006 року включили до Державної програми „Золота підкова Черкащини”. Порадівка навіває полярні думки. Але скільки людей – стільки і думок.
Залишаючи село, проїдьте трохи шляхом у напрямку Побережки. Із пагорба перед вами відкриється просто казковий краєвид: глибока долина Гнилого Тікича із дзеркалами ставків, біленькі хатки в оточенні мальовничих нив і золоті бані церков, що виблискують у сонячну днину. Українська ідилія.
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
