Про Залізнячку ми вже писали. Давно. Зокрема про її сплюндровану цементною шубою дерев’яну церкву. Тоді я ще не знав, що в селі є пам’ятка, як мінімум, не менш цінна, ніж храм – старовинний цвинтар із великими козацькими хрестами.
На цвинтарі ГО Україна Інкогніта провела облікову роботу та фотофіксацію, в тому числі із повітря, за допомогою квадрокоптера. Попередньо визначено, що на цвинтарі розташовано 35 великих хрестів, датованих 18 і першою половиною 19 століття, близько 160 хрестів кінця 19 – початку 20 ст. та намогильних плит того ж періоду. Точний підрахунок зараз провести неможливоо, адже частина хрестів і плит знаходяться під землею та у густих чагарях.
Найстаріші поховання цього цвинтаря датуються 18 століттям. Аж не віриться що це були наші предки – не шотландці чи скандинави, а українці. Назва села Залізнячка, пов’язана із ватажком Коліївщини, який, згідно із переказами, у 1768 році заклав тут унікальну дерев’яну церкву. Поряд із церквою у 1773 році заснували село, і саме 1770-ми датують найстаріші тутешні хрести.
Хоча у “Географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країн”, зокрема у 15 томі цієї книги, який було видано у 1895 році, вказується, що в давнину в цій місцевості були підприємства, які видобували і виплявляли залізо (напевно із болотної руди), але після того, як вирубали на паливо майже весь тутешній ліс – видобуток припинили. І саме із залізом, а не із Залізняком, пов’язана назва, але той же словник вказує, що ватажок повстанців Залізняк, народився у цьому селі, тому не його прізвище дало назву селу, а навпаки від села пішло прізвище. Народився Максим близько 1740 року – вже тоді село існувало.
Відомо, що у цій місцевості власники – Потоцькі, у 18 столітті дозволили селитись козакам, які мали охороняти порубіжжя із татарськими землями. Значну частину населення становили саме козаки, які після руйнування Січі та скасування козацтва на Правобережжі, перейшли у стан селян. Яка частина із них були селянами-одноосібниками, а яка поміщицькими селянами – нам точно не відомо, але у 1853 році Залізнячка переходить у розряд казенного села, й усі селяни стають державними, після чого хресторобство у селі сильно пожвавилося.
Цей цвинтар ми знайшли під час краєзнавчої експедиції у лютому 2022 року, за два тижні до повномасштабного вторгнення росіян.
Хрести на цвинтарі мають «лапчасті» рамени – таку форму хреста називають козацькою. Вважається, що козацький хрест походить від хреста ордену тамплієрів. Хоча хрести тевтонського ордену відрізняються не сильно, та і лівонський майже такий само. Існує думка, що лапчастий хрест служив загальним символом лицарів у Святій землі – хрестоносців.
Звідки такий хрест в Україні? Я відслідкував його поширення у Центральній і Східній Європі – надгробки такої форми ставили в Саксонії, Сілезії, Прусії, але датуються вони більш давніми періодами – 13-16 ст. Такого ж періоду є хрести під Псковом і Новгородом у росії. Можна припустити, що форма хреста прийшла від німців: на Лемківщину із Саксонії, а із Лемківщини на Галичину і далі на Наддніпрянщину. Але це лише припущення, яке потребує дослідження і верифікації.
Великий пісковиковий хрест (такий як у Залізнячці, більше метра над землею) наприкінці 18 століття коштував 20-25 рублів. Це дуже дорого, таку суму селянин заробляв за 1,5-2 роки. Звідки такі статки у мешканців Залізнячки? Хрестів нині кілька десятків, а було, напевне, значно більше – відповідно і коштів у мешканців було багато. Невже це були звичайні селяни-кріпаки? Саме так кажуть багато істориків, які досліджували цей регіон. Але не віриться. Ранні могили точно належать козакам, пізніші – їх нащадкам, які у 19 ст. вже були селянами. Але… Будемо досліджувати.
P.S. Зовсім недавно мешканець Залізнячки, Микола Шевченко, розповів нам, що у лісі окремо є могила невідомої Анастасії про яку ходять легенди. Згідно із місцевою легендою то могила дружини Максима Залізняка.
Текст та фото Романа Маленкова
