Містечко БЕРЕГОМЕТ (до 1946 року – Бергомет-над-Серетом) відомо з 1696 року, але ймовірно, що поселення тут виникло це у XV столітті. За однією версією назва містечка походить від німецького “berg” (гора), а за другою – від слова «берегомет», що означає берег, що омивається водою.
Про виникнення Берегомету існує легенда, згідно якої в цих краях у XV столітті жив селянин Василь, якій прославився винятковою мужністю під час війни з турками. На знак вдячності молдавський господар Стефан ІІІ нагородив хороброго воїна землею. Василь із родиною оселився на березі Серету на місці майбутнього поселення, а незабаром навколо його почали селитися інші родини. Так поселення розросталось, і в кінці XVIII століття Берегомет стає одним з найважливіших на Буковині центрів деревообробки та соляних промислів.
У ХІХ столітті Берегомет становиться вотчиною графської родини Васильків, найяскравіший представник якої – Микола Василько, залишився в історії Буковини, як політик, що присвятив більшу частину свого життя відстоюванню прав українців в Австрійській імперії. Будучі уродженцем сусіднього з Берегометом села Лукавець, Василько отримав престижну освіту у престижному віденському вищому навчальному закладі – Терезіанумі. Повернувшись на Буковину, Василько неодноразово обирається сільським старостою Лукавця, а в 30 років стає депутатом Буковинського Сейму – органу крайового самоврядування. Створене ним у 1903 році депутатське об’єднання «Вільнодумний союз» склало то проштовхнуло у буковинському парламенті низку місцевих законів, які сприяли створенню справжньої політичної та культурної автономії українців та інших народів, що населяли Буковину. А українці у 1911 році, вперше за часів австрійського панування, утворили в Буковинському Сеймі достатньо велику фракцію (17 місць з 63), що йменувалася «Український клюб».
У 1898 та у 1907 році Микола Василько, залишаючись депутатом Буковинського Сейму, обирається депутатом до рейхстагу – головного австрійського парламенту. Разом із своїми однодумцями з Буковини та Галичини він утворює в парламенті так званий «Буковинський клюб», якій у 1911 році перетворюється на «Союз українських послів» – потужну фракцію з 29 депутатів, яка до розпаду імперії міцно тримала оборону загальноукраїнських інтересів у Відні.
Під час українських визвольних змагань 1918 – 1924 років Микола Василько був представником уряду Західноукраїнської народної республіки в Австрії, а після «акту злуки» між двома українськими республіками – представником Української народної республіки у Швейцарії та Німеччині.
В Берегометі і сьогодні залишилося декілька визначних пам’яток, пов’язаних з життєдіяльністю шляхетного роду Васильків. Нажаль, найяскравіша споруда – замок Васильків, який існував ще на початку ХХ століття, у своєму первісному вигляді не зберігся.
Ще до в’їзду в Берегомет з боку Вижниці кидається в очі своєрідна його візитівка – гора Малий Стіжок висотою 784 метри. З горою пов’язана легенда про ватажка селянського повстання О.Довбуша, який нібито заховав тут скарби, награбовані у багатіїв.
Сама вершина знаходиться на правому березі Серету, а саме містечко витягнуто уздовж його лівого берега на 12 кілометрів. Всі пам’ятки міста знаходяться на головній та найдовшій вулиці, що має назву Центральна.
В самому центрі на розі дороги, що веде з Вижниці та вулиці Центральної стоїть мурована Михайлівська церква, безпосередньо пов’язана з родом Васильків.
Церква побудована у 1888 році коштом представників цього славетного роду. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, знаходилася більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році, та перевезена у 1889 року до села Долішній Шепіт. Про це сповіщає старий пам’ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря.
Інтер’єр церкви:
Поряд з хрестом за тією ж самою огорожею стоїть декілька надгробків з іменами роду Васильків. На одному з них зберігся родовий герб Васильків – гостроконечна стріла з оперенням, що впирається у півмісяць. Зверху герба – геральдична корона, а обабіч – шестикутні зірки. Цей надгробок належить барону Олександру Васильку (1827 – 1893). Поруч – могила графа Георгія Василька (1864 – 1940) та його дружини, графині Елізи. Над могилою встановлено чорний мармуровий пам’ятник.
По вулиці Центральній, 12 знаходиться колишня споруди літньої резиденції роду Васильків: будинок для гостей, покої господаря та приміщення для прислуги.
Перебудований будинок для гостей:
Будинок для прислуги:
Сьогодні ці приміщення займає селищна лікарня, а про колишню велич резиденції нагадує хіба що графський парк навколо корпусів колишнього маєтку Васильків.
Берегометський дендропарк був закладений Миколою Васильком у 1890 році. Незважаючи на його запущений вид, навіть сьогодні ця пам’ятка садово-паркового мистецтва є унікальною. Парк займає територію в один гектар, а до його складу входять 54 види дерев та чагарників. Перлиною парку є два дерева псевдомодрини золотистої, які проростають лише в дельті ріки Янцзи у Китаї. Це єдине місце в Україні, де ростуть ці рідкісні екзоти. Іншим унікальним природним експонатом дендропарку є японське дерево гінкго дволопатеве. Це старовинне дерево, яке навіть пам’ятає часи динозаврів. Сьогодні в парку налічується три дерева цього виду. Любителі зеленої природи також побачать в дендропарку реліктові дерева тиса ягідного, камфорне дерево, канадську тсугу. А справжньою окрасою парку є тюльпанове дерево.
Крім Михайлівської церкви в Берегометі є мурована Миколаївська церква 1897 року, розташована напроти колишнього маєтку. Враховуючі її місце розташування, можна зробити висновок, що вона теж має відношення до родини Васильків.
В двоповерховому будинку жовтого кольору з конусоподібною башточкою на розі будинку по вулиці Центральна, 27А розташувався офіс Національного природного парку «Вижницький». Цей парк є найменшим по території національним парком українських Карпат, проте є не менш пізнавальний за інші. Адже він – єдине подібне утворення не лише в Буковинських Карпатах, а й взагалі на території Буковини.
Територія парку має площу 7,9 тис. гектарів і розташована в межах Вижницького району. Парк створений у серпні 1995 року в низькогірській частині Буковинських Карпат в міжріччі Черемошу і Серету в зоні з м’яким кліматом, що характеризується теплою зимою та нежарким літом, та переважанням в лісах теплолюбивих порід бука і ялиці. Ландшафт парку різноманітний: східна його частина, що знаходиться в басейні Серету, зайнята переважно гірськими пасмами і широкими долинами, а західна – черемиська, інтенсивно розчленована. Тут багато мальовничих скель, крутосхилів, ущелин та водоспадів.
У будинку правління парку діє еколого-просвітницький центр, в якому можна докладно дізнатися про Національний природний парк «Вижницький», подивитися слайди і фільми, віртуально побувати в усіх порах року, послухати легенду про саламандру, колекцію природним звуків. Центр організовує екологічні маршрути територією парку, деякі з яких починаються в Берегометі. Наприклад, найдовший дводенний спортивний маршрут «Від краю до краю» протяжністю 25 кілометрів, охоплює майже всю територію національного парка. Починаючись в Берегометі, він проходить через урочище Сухий, хребет Баньків, перлину зеленого туризму село Виженку і закінчується в Вижниці. Інший маршрут «Коромисло», протяжністю 15 кілометрів, починаючись і закінчуючись в Берегометі, пролягає через урочища Стебник та Сухий. А спортивно-пізнавальний маршрут «Бозна», що має протяжність 18 кілометрів, передбачає підйом на однойменну гору висоту 950 метрів, відвідання урочища Стебник та рекреаційної площадки.
Про найбільш цікаві місця національного парку я все писав:
Праворуч від будинку правління національного парку розташована симпатична двоповерхова будівля з оглядовою баштою, яка нагадує ратушу або пожежну каланчу. При румунах тут була примарія, сьогодні – музична школа.
Прогулюючись центральною вулицею містечка, неможливо не помітити безліч старих австрійських будиночків та колишніх вілл місцевих багатіїв.
Особливо примітною є сецесійна будівля з баштою, в яку неодвано переїхав Берегометський лісгосп. За словами місцевих мешканців, вілла належала начальнику місцевої залізничної дільниці.
Залишилася у Берегометі і стара будівля залізничного вокзалу. Проте пасажирське сполученням з містечком ліквідовано декілька років тому…
При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця ліворуч від дороги є дерев’яна церква Св.Юрія 1890 року з дзвіницею.
Бляха і сайдинг – майже обов’язків атрибут буковинського гуцульського дерев’яного храму. І тільки нижні зруби, окрашені у сірий колір, нагадують про те, що перед нами – дерев’яна споруда.
Автор – Андрій Бондаренко
