Якщо їхати з Кам’янця до Хотина, то у вже в знайомому нам Жванці поруч з вірменським костелом Діви Марії буде поворот ліворуч з вказівником «Гринчук-12». Повертаємо. Наприкінці села основна дорога уходить трохи праворуч, нам же треба прямо. Відразу ж попереджаю, що дорога буде нелегкою: стара бруківка так трусить автомобіль, що більше, ніж на першій передачі, їхати не виходить. Бруківка поступово спускається до низу повз старий польський цвинтар, і незабаром перед мандрівником відкривається вид, який відразу ж приголомшує! Хотинська фортеця у свій своїй красі з протилежного, подільського, берегу – саме за цим і їдуть у Брагу. Але видом фортеці село не обмежується.
Перед тим, як оглянути визначні пам’ятки села, ненадовго зазирнемо в минуле. Про історію Браги ми дізнаємося завдяки відомому досліднику Поділля Юхиму Сіцінському і його книзі «Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії. Кам’янецький повіт». Отже, в документах Брага вперше з’являється у середині XVI століття, як власність Ластовецьких. У 1575 році село належало воєводі руському Юрію Язловецькому, і перебувало в заставі у каштеляна галицького Юрія Струся і його брата Якова, у власність яких воно й перейшло пізніше. Після поділу маєтків Юрія Струся Брага разом з іншими навколишніми селами Подністров’я дісталася його донці Олені. У 1595 році в Бразі зупинявся коронний гетьман Ян Замойський, проводжаючи Єремію Могилу на молдавський престол. За декілька років тут збиралися польські і молдавські посли для укладання договору між двома державами. Цим договором, зокрема, було вирішено залишити переправу через Дністер у Бразі в загальному користуванні обох прикордонних країн.
Подальша історія Браги безпосередньо пов’язана з історією сусіднього Жванця. На початку XVII століття власником обох сіл становиться Кам’янецький староста Валентій Калиновський. У Жванці він майже наново перебудовує замок, а на дністровському березі між Жванцем і Брагою майже напроти Хотинської твердині у 1621 році будує нову земляну фортецю, що отримала назву «Олександрівське укріплення». Фортеця призначалася для оборони від турків, і в свій час складалася з чотирьох бастіонів і равеліну. Зараз від неї залишилися лише земляні вали, які ледь проглядаються з дороги. Під час Хотинської війни 1621 року в селі було зведено міст, за допомогою якого переплавлялися на той берег королевич Владислав разом із гетьманом Яном Ходкевичем. З 1699 року Брага разом із Жванцем – власність Лянцкоронських. В останніх Брагу унаслідували Скоповські, а пізніше вона належала Іорданам та Комарям. Близько 1843 році село у Комарів викупив якійсь Ремер, донька якого вийшла заміж за поміщика Гижицького. У власності Гижицьких Брага перебувала до початку ХХ століття.
На початку села ліворуч від дороги побачило скромну браму. За нею – старий польський цвинтар, який більше нагадує густий ліс. На цвинтарі – багато давніх поховань, серед яких виділяються декілька оригінальних надгробних пам’ятників. За словами старої бабусі, яка охороняє цвинтар з вилами в руках, кладовище має триста років, а могила, над якою стоїть найвищій пам’ятник – це «поховання ксьондза».
Вглибині цвинтаря в гущі високих дубів стоїть невеличкий костел-капличка – найцікавіша пам’ятка Браги. Це – мавзолей Зебровських (Жебровських), в якому поховано трьох представників цієї родини. Останнє поховання здійснено у 1909 році. Надпис польською мовою “K 1910 Antoni Janiszeuski. Kam.- Pod…” свідчить, що мавзолей побудовано у 1909 році Антонієм Янишевським. На фасаді зберігся герб Жебровських.
Як не дивно, капличка доглянута, всередині прибирають. Ймовірно, навіть, що по якимось святам тут правиться служба Божа. 
За цвинтарем починається відкрита місцевість. Хотинська фортеця, як на долоні. Тут – найкращий вид на твердиню. Можна проїхати далі уздовж Дністра. Там можна знайти інші ракурси для фотографування фортеці.
Якщо є бажання, можна оглянути місцеву Миколаївську церкву, збудовану у 1801 році на місці старої, спаленої турками у 1788 році. Проте, краще це зробити з протилежного, буковинського берега, звідки храм добре видно.
