Колочава. Церква Св.Духа (1795 р.)

Колочава – одне з найбільших сіл на Закарпатті (понад 6 тисяч населення), яке розташуване за 26 кілометрів від райцетру Міжгір’я в долині річки Тереблі, оточеної мальовничими гірськими хребтами: Стримби, Дарвайки, Пишконі, Красної та ін. Окрім значної кількості населення, як для села, Колочава може похвалитись ще й своїми розмірами – з одного кінця села в інший треба буде йти не одну годину. Але це все легко пояснюється тим, що на даний момент Колочава є об”єднанням великої кількості присілків, таких як Брадолець, Сухар, Горб, Герсовець, Негровець, Лази і ін.
Для мене Колочава в першу чергу завжди була точкою початку чи закінчення пішого походу в гори, проте є тут і багато інших цікавинок: 10 музеїв, 50 історичних пам”яток. І це все у селі! Далеко не кожне місто таким похвалитись може. А якщо до цього всього ще добавити неймовірні гірські пейзажі навколо, то Колочава однозначно залишить свій слід в серці подорожуючого. Про походи по навколоколочавських горах я вже якось писав, а сьогодні хочу зупинитись на одній з архітектурних пам'”яток. Мова піде про Святодухівську церкву.

Церкву було зведено 1795 році, про що свідчить напис на одвірку: “Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод”.

Сьогодні храм добре проглядається з дороги, навіть не зважаючи на оточуючі його дерева. А високі дахи разом зі шпилем наче змагаються з деревами, хто ж буде вищим.

9 січня 1953 року храм було закрито, а церковні ікони згодом опинилися в Ужгородському музеї архітектури і побуту.

Від повноцінного знищення храм врятувало лише те, що тут відкрили музей. Але в той же час на місці ікон опинились портрети вождів світового пролетаріату.
Церкву разом з дзвіницею було відреставровано у 1969-1970 роках.
Сьогодні в церкві знову ж таки перебуває музей, навіть огорожу нову поставили. Проте під час неодноразових відвідин Колочави я жодного разу не бачив музей відкритим, тому всередині храму мені побувати не довелось.

Початково поруч з церквою стояла дерев’яна двоярусна дзвіниця. Згодом її перенесли до новозбудованої церкви св. Трійці (1928 р.), яка розташовується неподалік від святодухівської церкви.

Автор тексту та фото Роман Бречко                            rbrechko