Сторожинець

Районний центр СТОРОЖИНЕЦЬ (14,7 тис. мешканців), що розкинувся лівому березі Серета у підніжжя Буковинських Карпат, може сміло претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут приходиться більше 40 квадратних метрів зелених насаджень. В місті немає старовинних архітектурних пам’яток, проте наймальовничіший на Буковині дендропарк, австрійська забудова кінця ХІХ – початку ХХ століття, релігійні споруди різних конфесій та адміністративні будівлі спонукають відвідувачів міста залишитися тут хоча б на день.

Перша згадка про Сторожинець міститься у грамоті молдавського господаря Романа ІІ від 18 лютого 1448 року, де поселення згадується, як сторожовий пост на Сереті. Це, скоріше за все, і дало назву місту. Проведені у середині ХХ століття археологічні дослідження дають підставу стверджувати, що поселення тут існувало вже у XIV столітті, тобто з часу виникнення Молдавського князівства. Наступного разу Сторожинець згадується у 1476 році, як власність молдавського феодала Тодорахі Сорочану. А з грамоти молдавського господаря Стефана ІІІ Великого, яка датується 1490 роком, відомо, що наприкінці XV століття Сторожинець входив до Сучавської області і мав свою церковну парафію.

При в’їзді з боку Берегомету та з боку Кіцмані місто зустрічає охайним дендропарком – пам’яткою природи загальнодержавного значення. Парк був закладений у 1912 році найвпливовішою на той час єврейською родиною Оренштайнів на місті природного лісового масиву, де росли цінні та рідкісні породи дерев. У 1945 на базі парку створено навчальний заклад – Сторожинецький лісовий коледж, що й визначило його подальший розвиток. І дійсно, сьогодні дендропарк в Сторожинці на відміну від занепадаючого берегометського дендропарку є справжньою гордістю міста та зразком садово-паркової архітектури для всієї області.


Насолодившись неповторною природною пам’яткою Сторожинця, перейдемо до знайомства з архітектурними пам’ятками міста. Перша з них знаходиться безпосередньо в дендропарку і на початку ХХ століття була маєтком засновників парку, родини Оренштайнів. Та історія цього маєтку давніша за історію парку. Перший палац на цьому місці був побудований у 1880 році родиною Флондерів. Починаючи з 30-х років ХІХ століття Флондери були найвідомішою та найвпливовішою родиною Сторожинця, представники якої відігравали значну роль у суспільному та політичному житті міста. У 1854 році, коли було утворено Сторожинецький повіт і Сторожинець став містечком, першим головою муніципалітету став Григорій Флондер. Тоді родині Флондерів належало половина містечка. Другою половиною володіла родина Штайнерів.

Двоповерховий палац із балкончиком на другому поверсі, червоним черепичним дахом та спостережною башточкою, який ми бачимо сьогодні, побудували нові власники Оренштайни на початку ХХ століття.

Зліва від палацу і парку за вулицею Крейтера розташоване старе польське кладовище. Тут знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Першої світової війни, та мурована капличка-костел з невеликою башточкою, побудована на початку ХХ століття. Відразу за польським кладовищем – українське кладовище, поруч з яким стоїть маленька дерев’яна церква Святого Архістратига Михаїла, зведена в роки незалежності.

А ми рухаємося у бік центру вулицею Полтавською, яка за дендропарком з’єднується з вулицею, що носить ім’я буковинського художника Пантелеймона Видинівського. На будинку під номером 11, де мешкав видатний графік, маляр та портретист, у 1993 році встановленого на його честь меморіальну дошку. Праворуч від дороги на розі вулиць Видинівського та Окуневської побачимо ошатну триповерхову будівлю. Це – перша в Сторожинці приватна гімназія, відкрита у 1903 році. Опісля більш ніж століття, призначення будівлі не змінилося: тут як і раніше, знаходиться гімназія, хіба що державна.
З протилежного від гімназії боку вулиці Видинівського відходить маленька вуличка, що має назву Українська. На ній розташована будівля міської та районної лікарні, від якої ще й сьогодні віє духом австрійських часів. Двоповерхова споруда, що більше нагадує палац у стилі класицизму, побудована у 1907 – 1908 роках.

По дорозі до центру міста з обох боків вулиці кидаються в очі багато ошатних будиночків-вілл кінця ХІХ – початку ХХ століття. Найгарніша з них, салатового кольору, досталася податківцям. Ще два квартали, і ми – в самому центрі міста на роздоріжжі чотирьох шляхів, які ведуть у майже протилежні куточки області: на захід – до Вижниці, на північ – до Чернівців, на схід – до Глибокої, на південь – до Красноїльська. На перехресті – найстаріша в Сторожинці школа, що має поважний вік – 150 років.

Перед тим, як оглянути центр, проїдемо декілька сот метрів у напрямку Чернівців по вулиці, яка так і називається – Чернівецька. Тут збереглося багато старих будиночків, переважно одноповерхових. Майже на початку вулиці з її правого боку у 2000 році споруджено греко-католицьку церкву Різдва Пресвятої Богородиці.

Трохи далі на протилежному боці вулиці – церква з такою ж самою назвою, але майже на півтора століття старше за першу. Церква, побудована у 1865 році, більше нагадує костел. Адже до встановлення у 1940 році влади совєтів на Буковині, храм був греко-католицьким. У 1900 році в храмі відслужив службу відомій епіскоп, а пізніше – митрополит української греко-католицької церкві Андрій Шептицький.

Через два квартали по лівий бік вулиці Чернівецької побачимо кіркут – єврейське кладовище. Під час Першої світової війни кладовище було перетворено російськими військами, які тричі займали місто, на пасовище для худоби. Цвинтар був відновлений у 30-ті роки завдяки пожертвуванням нащадків землевласника Самуеля Оренштайна. Серед кам’яних надгробків стоїть пам’ятний знак у вигляді підкови з шестикутною зіркою, встановлений в пам’ять про більш ніж 250 євреях, закатованих нацистами у 1941 році.

Повертаємося на вже знайоме нам роздоріжжя і починаємо знайомство з історичним центром Сторожинця. На розі вулиць Хмельницького і Грушевського розташована міська ратуша – символ більшості західноукраїнських міст. Сторожинецька ратуша, збудована у 1905 році, є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою й оригінальністю. Двоповерхову будівлю ратуші, вкритою червоною черепицею, увінчує двоярусна вежа з годинником між першим і другим ярусами. На другому ярусі розташований оглядовий майданчик, куди ведуть круті сходи. Завершенням ратуші є декоративна главка з ліхтариком та шпилем. Як і 100 років тому, сьогодні сторожинецька ратуша є символом місцевого самоврядування в місті: тут розташована міська рада.

Навколо ратуші – ціле скупчення старих будиночків, що милують око своїми фасадами та їх оздобленням.

Невелика вулиця Грушевського приведе нас до найоригінальнішої споруди міста – костелу Святої Анни. Його високу готичну вежу з годинником видно з багатьох куточків Сторожинця. Каталог місцевих пам’яток архітектури Чернівецької області вказує на дату побудови храму – 1794 рік. Ймовірно, що це є датою виникнення його попередника – дерев’яного костелу. За іншими джерелами, дерев’яний костел постав протягом 1853 – 1857 років коштами Георга Флондора та Ігнаціо Барті, капелана Красної (сучасного Красноїльська). На початку ХХ століття на місці дерев’яної святині побудовано кам’яний костел у неоготичному стилі, якій ми бачимо сьогодні. У 1905 році костел освятив архієпископ Й.Вебер. У 60-ті роки ХХ століття храм закрито комуністичною владою, а у 1990 році повернути віруючим.

Ліворуч з костелом Святої Анни сусідує православна Свято-Георгіївська церква. Вона була першим в місті великим храмом. Побудована у 1829 році на кошти Катерини Гарсте – дружини Миколи Флондора, церква і сьогодні вражає своєю величчю і монументальністю.

Від костелу пройдемо праворуч вулицею Шевченка один квартал до перетину з вулицею Юрія Федьковича. Якщо повернути праворуч і пройти декілька кварталів, побачимо двоповерхову будівлю під черепичним дахом із двома заломами. Це – залізничний вокзал. Як і багато інших будівель залізничних станцій на Буковині, сторожинецький вокзал, побудований наприкінці ХІХ століття після відкриття державної залізниці Глибока – Сторожинець – Бергомет-над-Серетом, увібрав у себе найкращі традиції австрійської «вокзальної» архітектури.

Якщо ж повернути з вулиці Шевченка на вулицю Федьковича, то незабаром на лівому боці вулиці побачимо будівлю колишньої синагоги. Як і в більшості містечок Буковини, у ХІХ столітті євреї відігравали значну роль у суспільному житті Сторожинця. На початку століття вони складали третину населення міста, а у 80-ті роки ХІХ століття – майже половину. Як правило, євреї були торгівцями, ремісниками, власниками промислових підприємств, магазинів, а іноді й чиновниками. Наприкінці століття мером міста був єврей Ісидор Кац, який багато зробив для розвитку міста.
Свої богослужіння юдеї провадили у невеликих молитовних домах. Лише наприкінці ХІХ століття на благодійні внески віруючих протягом 1890 – 1900 років споруджено велику синагогу – темпель з рядом культових єврейських споруд, зокрема, міквою (ритуальною лазнею). Відтоді і до початку Першої світової війни темпель був центром єврейського життя міста. Росіяни, що тричі захоплювали місто, перетворили синагогу на військовий склад російської армії, а мікву зруйнували. Але після закінчення війни темпель було відремонтовано коштами нащадків родини Оренштайнів. Після Другої світової у Сторожинці залишилося лише 10 єврейських сімей. Решта була знищена нацистами або депортована до Сибіру за рішенням Москви. З тих пір синагога для богослужінь не використовувалася. У перетвореному будинку колишнього темпля сьогодні розміщується спортивна школа.

Знайомство з пам’ятками культової архітектури продовжимо, повернувши з вулиці Шевченка ліворуч на Богдана Хмельницького. Через один квартал після залізничного переїзду на лівому боці вулиці привертає увагу двоповерховий молитовний будинок. Це – колишня євангелістська церква, яка постала у 1909 – 1911 роках за проектом архітектора з Лейпцигу Цаулека на замовлення німецької громади Сторожинця, яку тоді очолював Макс Вайдауер.

З правого боку вулиці Хмельницького – міський парк Юність, за яким перед мостом через Серет ліворуч починається вулиця Олександра Матросова. Проїхавши квартал, на правому боці вулиці побачимо новий дерев’яний храм – Свято-Преображенську церкву, зведену у 2001 році. Свіжі дерев’яні стіни та вкритий бляхою дах з баштою над бабинцем навряд чи привернуть увагу шанувальників дерев’яного зодчества. Архітектурні прийоми, за якими побудований храм, мало нагадують буковинські традиції будівництва дерев’яних церков, а більше відображають якусь незрозумілу сучасність.

Однак, справжній старий дерев’яний храм у Сторожинці все ж таки є. Він знаходиться на околиці міста, що має назву Майдан. Щоб побачити церкву, треба продовжити рух вулицею Богдана Хмельницького у напрямку Красноїльська. Четвертий поворот ліворуч після мосту через Серет – 2й провулок Б.Хмельницького, приведе до румунського кладовища, поруч з яким і розташований храм. Свято-Михайлівська церква на Майдані є не лише найстарішим храмом міста, але й найдавнішою будівлею міста, що збереглася до наших днів. Церква була збудована протягом 1796 – 1798 років у «хатньому» буковинському стилі. Пізніше до нави було зроблено бічну добудову а дах увінчано декоративною главкою з ліхтариком. Поруч з церквою – двоярусна дерев’яна дзвіниця.

Вид із Сторожинця на Буковинські Карпати:

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu