Перегонівка просто вразила. Можливо, якби не похмуре захмарене небо, все б відчувалося по іншому, а так відчув себе прямо у телевізорі: пам’ятаєте фільм “Фарго” братів Коенів (можливо хто не бачив – він у 90-х два Оскари потягнув)? Так от там, герої (переважно антигерої) постійно їздили повз величезний пам’ятник лісорубу, і кожний такий проїзд супроводжувався надпохмурою музикою Джефа Руссо. В Перегонівці ми опинились на місці героїв-антигероїв, коли зачаровано проповзли повз величезну залізну статую гуманоїда, який в позі атланта тримає напис “Вас вітає Перегонівка”.
За спиною у гуманоїда темними очницями порожніх віконниць блимає якась велика будівля. А ще у Перегонівці є дві “американські” водонапірні башти (американські, тому що такі я бачив лише в американських фільмах) – одна у вигляді гранати, інша у вигляді глобуса. Очевидно голова колгоспу (чи сільради, чи сахзаводу) був дуже великий фантазер, та ще й любитель американського сінематографа (не можу допустити, що він бував у самому лігві загниваючого капіталізму)… Такого села на теренах України я більше не бачив.
Перша згадка про Перегонівку датується 1760-м роком. Назву місцеві мешканці пояснують типу: “…тут татари дівчат для гарему султана переганяли”. А що через інші села вони їх не переганяли? Хто зна, але щось тут дійсно переганяли, бо не може ж бути Перегонівка просто так.
Відчуваючи фібрами душі похмуру енергію Перегонівки ми ще не знали, що відбулося тут 26 вересня 1919 року. А відбулося ось що.
Повстанська армія батька Махна відступала під тиском білогвардійців Денікіна, якими керував генерал Слащьов. Махно сподівався на нейтральне відношення армії УНР, але Петлюра вирішив не пускати анархістів на свою територію й Махно опинився затиснутим між двох вогнів. І тоді він вирішив іти ва-банк.
Армія Махна розтяглася в широку лінію й скаженно вдарила по наступаючим білогвардійцям 25 вересня. Спочатку було виграно невеликий бій біля села Крутеньке, а наступного дня почалася генеральна битва під Перегонівкою. Обманним маневром (типовим ще для козаків умовним відступом) махновці завели військо Слащьова під вогонь основного корпусу. Тачанки та легкі гармати, поставлені на підводи, заставили три офіцерських полки Добровольчої армії рятуватися втечею. Ті переправились через Синюху, але втекти не змогли – кіннота махновців наздогнала білогвардійців й безжально вирубала вщент.
Треба зазначити, що це не була рядова для того буремного часу битва, адже з боку Махна в ній приймало участь до 40 тисяч вояків (серед них 10 тисяч кавалерії), а з боку “добровольців” понад 30 тисяч відбірного війська та до 40 гармат. Загиблих із боку білогвардійців було більше 7 тисяч. Отримавши перемогу у битві під Перегонівкою Махно повернув свої тачанки на схід, чим змусив зупинити наступ Денікіна на Москву. Хід війни було змінено – на краще, чи на гірше це було для України – зараз сказати важко. Мабуть все таки на гірше, адже російські більшовики-окупанти стали значно більшим злом.
Ніякого знаку, у пам’ять про ті страшні події, біля Перегнівки ми не бачили. Нині в селі мешкає близько 3,5 тисяч осіб. Тут є величезний цукровий комбінат, який давно не працює, а церкву, яка зазначена у деяких переліках пам’яток, давно зруйнували.
Текст та фото Романа Маленкова
