У 2000 році був я вперше у Місхорі. Найкращий, на думку багатьох, курорт південного берега Криму виправдав мої уявлення. Чисте море, лагідне сонце, гори, пальми. Поряд легендарне «Ласточкине гніздо», Воронцовський палац, гора Ай-Петрі. Правда, із транспортом тоді було не дуже добре – майже всюди доводилося ходити пішки. Пішохідні мандрівки, звичайно, корисні, але пригнічували численні огорожі, трохи занедбаних санаторіїв, практична відсутність об лаштованих тротуарів, численні радянські довгобуди-недобуди, натовпи курортників та кусючі ціни. Нам порадили купувати продукти на ринку у Кореїзі, який трохи вище. Підйом до цього селища був не з легких, та все ж він був вартий цього – економія коштів на продукти вийшла суттєвою.
Центральна частина Кореїзу
Тихий і затишний Кореїз суттєво відрізнявся від галасливого Місхора. Вузенькі звивисті вулички, сірі кам’яниці, невеликі татарські будиночки, густо-густо натулені на стрімких схилах. У всьому відчувався східний колорит. Щось подібне я бачив у Бахчисараї, але на курортному південному березі такого побачити я не очікував.
Пізніше я дізнався, що офіційно, такого поселення як Місхор не існує – це частина Кореїзу (і трохи Гаспри). Місхор підпорядкований селищній раді Кореїзу (до 1958 року Місхор був окремим населеним пунктом), але ж яка суттєва різниця між різними частинами цього, фактично одного, населеного пункту. Нині всю ділянку південного берега між Лівадією та Алупкою називають Місхором. Це результат розкрученості курорту. Мешканці Кореїзу змирились із цим, адже для них також вигідніше, щоб тисячі відпочивальників вважали Кореїз Місхором, а не навпаки. Тому що одна справа – відпочивати у модному Місхорі, й інша – в маловідомому Кореїзі. Але цього року (2011) ми вибрали саме Кореїз. Географічно справжній. І зовсім не пожалкували. Хоча на похід до моря доводилося тратити півгодини.
Всохле джерело
Мечеть (ХІХ та ХХІ ст.)
Більшість вулиць Кореїзу важкопрохідні для автотранспорту – вони дуже круті і вузькі. Часто це заплутані провулки у метр-півтора шириною, із десятками прольотів сходинок та високими мурованими парканами. Житлова архітектура тут, мабуть, слабо змінилася за останні кілька сот років. Більшість будинків – одноповерхові татарські мазанки, в оточенні інжирових дерев серед вузесеньких витягнутих двориків. Татарські… Але татар тут зовсім мало. В радянські часи не було взагалі… Їх звідси депортували радянські кати із НКВС 18 травня 1944 року. Всіх до одного. Офіційною причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. До місць депортації дійшли далеко не всі. Значна частина татар загинула на марші. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною, але в житлах депортованих татар вже мешкали люди іншої національності, тому татарам повертатись фактично не було куди.
На початку 19 століття в Кореїзі було всього 56 мешканців – самі кримські татари. У 1926 році кількість населення тут збільшилась на порядок – серед 567 жителів, кримських татар було 457. У 1945 в Кореїзі не залишилося жодного татарина.
“Дедушка Ленин” на тлі Ай-Петрі
Кореїз під Ай-Петрі
Нині здається що татар у Кореїзі багато, але я думаю, що це враження хибне – їх багато на ринку в курортний сезон, а відпочивальники на ринку бувають досить часто, тому й бачать переважно татар, тоді як решта місцевих мешканців під час сезону рідко показуються на вулицях. Вони зайняті своїми домашніми справами, а основні справи татар тут – це торгівля. Так вже склалося історично. Тому й здається, що татар багато. Але насправді, із шести з половиною тисяч мешканців Кореїзу, переважна більшість – росіяни. Немало тут і українців.
Кореїз – поселення дуже давнє. Перші документальні згадки про нього відносяться до 8 століття. Назва має грецьке походження й перекладається просто – село (поселення, заселене місце чи щось типу того). Після захоплення Криму Росією Кореїз був невеличким татарським селом, із мечеттю, трактиром й кількома крамничками. Будівля мечеті збереглася. Щоправда в радянські часи було зруйновано мінарет, а саму мечеть пристосували до різноманітних господарських та побутових потреб. Відновили храм лише восени 2010 року. Саму будівлю реставрували, а мінарет (він був зруйнований до рівня 12 сходинки) відбудували. Зараз мінарет кореїзької мечеті має 70 сходинок.
Маєток Юсупових
У першій половині 19 століття в Кореїзі почали селитись представники російської знаті. Перший маєток тут збудувала княгиня Голіцина. На території цього маєтку Юсупови у 1904 році збудували свій палац. Палац проектував геніальний архітектор Краснов, але це вже інша історія.
Крім Юсупівського палацу в Кореїзі та сусідній Гаспрі (кордони між цими двома селищами давно стерлися) збереглися ще три великокняжих маєтки (Харакс, Дюльбер та Ай-Тодор), а ще палац графині Паніної (палац Голіцина, санаторій «Ясна Поляна»). Є що подивитись.
В центрі селища, поряд із селищною радою, розташовано прекрасний оглядовий майданчик. Тут зберігся пам’ятник Леніну (правда, досить покоцаний), який задумливим поглядом вп’явся у безкраї чорноморські простори. Вождя розташовано дуже оригінально і видно його з багатьох точок, як в Кореїзі, так і в Місхорі.
Місхорський парк
Місхор до Кореїза приєднали у 1958 році. Раніше він вважався окремим населеним пунктом. В радянські часи це був один із кращих курортів СРСР, а нині є одним із кращих в Україні. Тут розташовано десятки великих санаторіїв, пансіонатів та готельно-розважальних комплексів. Серед них, наприклад, «Респект Холл» – один із найкомфортабельніших та найдорожчих житлово-готельно-розважальних комплексів Криму. На офіційному сайті він називається «персональним курортом національної еліти». Стоїть приблизно за кілометр від моря, але зв’язаний із власним пляжем канатною дорогою (канатка відкрита для всіх, ціна 15 грн. в один бік). Найдорожчий номер готелю «Респект Холл» у високий сезон коштує 16900 грн. (2011 р.). Нехило так.
Крім канатки «Респект Холлу» у Місхорі є ще дві. Одна у санаторії (нині парк-готелі) «Марат», а інша на межі Місхору й Алупки. Це канатна дорога Місхор-Ай-Петрі, найдовша канатка в Україні. Її довжина – понад 3,5 км. Має три станції: «Місхор», «Сосновий бір» та «Ай-Петрі». Довжина прольоту між останніми двома станціями 1860 метрів, але між ними немає жодної опори. Це найдовша безопорна ділянка канатної дороги в Європі. Всю дистанцію (а це ще й 1100 метрів перепаду висоти) кабінка канатки долає приблизно за 20 хвилин. Ціна в один бік – 50 грн. (2011 р.).
Місхорська набережна – це прекрасний парк, який заклали ще на початку 19 століття. Його вважають одним з кращих у Криму, але сучасний будівельний бум в парку та навколо нього дуже псує враження. На набережній є корабельний причал, від якого досить часто відходять прогулянкові пароплави. Звідси можна помандрувати до Алупки або Ялти. Та й в інші місця.
Окрасою місхорської набережної є скульптурна група виконана естонським архітектором Амандусом Адамсоном на початку 20 століття: «Дівчина Арзи та розбійник Алі-Баба» та «Русалка». Русалка з дитиною розташована у морі метрів за 50 від берега. Дійсно цікава скульптура. Адамсон навіть не полінувався відобразити дрібні анатомічні деталі русалчиного тіла. Напроти русалки, на березі, під горою дівчина Арзи набирає воду із джерела, а з-за високого каменю виглядає злобний Алі-Баба. Дивно, адже нам з дитинства змальовували зовсім іншого Алі-Бабу – доброго і справедливого (ех, як хитро він 40 розбійників ліквідував). Татарський Алі-Баба зовсім інший. Це злодюга, який викрав татарську красуню Арзи й продав її у султанський гарем. Арзи народила султану хлопчика, але не витримала неволі й кинулась, разом із малям, у води Босфору. Тієї ж ночі у морі біля місхорського берега з’явилася сумна русалка з дитиною. От така легенда.
Ледь не забув – у Кореїз виходить Сонячна (Царська) тропа, яка починається у Лівадії. Прогуляйтесь нею – не пожалкуєте.
Текст та фото Романа Маленкова
Дівчина Арзи та розбійник Алі-Баба (у правому верхньому кутку)
Русалка
