Берислав розташований на правому березі Каховського водосховища за 77 км від Херсону. Місто невелике, тут живе всього 12 тисяч осіб. Вважається, що на початку 15 століття тут було поселення Вітовтова митниця, засноване Великим литовським князем Вітовтом як митниця біля перевозу через Дніпро. У 1484 році територія була захоплена кримськими татарами, від яких перейшла до турків. Останні збудували тут фортецю для захисту від запорізьких козаків, і назвали її Газі Кермен – в перекладі це означало, щось типу «геройська фортеця». Точного перекладу назвати не можна, адже слово «газі» не перекладається однозначно й походить від арабського слова «газа» – воювати. В Османській імперії цим словом газі називали воїнів, які воювали проти не мусульман. Крім того, це був ще й почесний титул для воєначальників – сам засновник імперії, Осман І, після смерті його отримав. А потім і населенні пункти почали так називати – на території нинішньої Туреччини таких немало.
Є вірогідність, що від самого початку поселення називалося Кизи Кермен – дівоча фортеця, а слово газі – то вже складнощі сприйняття на слух, адже для козаків все рівно – чи газі, чи кизи – в будь якому випадку цю фортецю потрібно взяти. І брали. Зокрема відоме захоплення Кизи Кермену козаками Мазепи у 1695 році, а до того козаки не раз її осаджували і штурмували.
В другій половині 18 століття місто вже точно називалося Кизи Кермен, і ця назва перекочувала в Російську імперію після захоплення нею татарських земель у 1774 році. А у 1784-му місто перейменували у Берислав. Вважається що на церкві, яку човнами перевезли із козацької фортеці Переволочна (нині затоплене село на території Полтавської області, біля села Світлогірське), було написано «бери і слав» – звідти й назва. А от на гербі Берислава було зображено фортечну башту і дівчину – це на згадку про стару назву. До речі від фортеці майже нічого не залишило – лише невеликий шмат підмурків на березі водосховища.
Введенська церква у Бериславі унікальна із кількох причин: вона єдина старовинна дерев’яна (мало того – дубова) церква півдня України, вона найстарша церква півдня України і вона справжня козацька. Козаки найчастіше будували свої церкви розбірними, щоб можна було швидко евакуювати у випадку татарського нападу. Про виступ татар із Криму вони дізнавались заздалегідь, за допомогою системи сигнальних постів у степу – хвигур. Це були високі дерев’яні вежі, на яких, у випадку небезпеки, підпалювали вогнище (солому, паклю, хмиз, смолу). Вогонь помічали на сусідній хвигурі, яка могла стояти за десятки кілометрів, і таким чином інформація доходила до Січі, а може й далі. Церкви швидко розбирали і перевозили у безпечне місце, інколи досить далеко. Тому зовсім не дивно, що козаки, які будували місто на руїнах Кизи Кермену, привезли собі церкву із Полтавщини.
Є інформація, що храм переносили повторно, вже у Бериславі. Спочатку його встановили недалеко від ріки на центральній площі, але через декілька років перевезли на нинішнє місце, на пагорб.
У 19 столітті Берислав був транзитним чумацьким центром, адже тут діяла понтонна переправа через Дніпро, тому у місті розвивалася торгівля. В часи Кримської війни (1853-1856 рр.) тут розташували військовий шпиталь, в який привозили поранених. Немало їх померло від ран – про це свідчить військовий меморіал на західній околиці міста – каплиця-пам’ятник та старі хрести.
Текст та фото Романа Маленкова.
