В Бериславському районі, на березі Каховського водосховища Дніпра, лежить селище Червоний Маяк. Поглянувши на селище важко повірити, що на початку 20 століття тут було розташовано п’ятий за багатством монастир Російської імперії, другий на території України. Величезний монастир, якому належали десятки тисяч гектарів полів, і на який працювали тисячі робітників. То був Григоріївський Бізюків монастир.
Заснування монастиря – робота ігумена Софронієвої пустині (великого монастиря на Сумщині) Феодосія, який випросив у Потьомкіна для своєї обителі близько 3 тисяч десятин землі на півдні, у свіжозахоплених татарських землях, які росіяни назвали Новоросією. У 1782 році тут з’явилося Софронієве подвір’я, а через рік козацька церква святого Григорія. Офіційно нове монастирське утворення почали називати Новогригоріївською пустинню, а у 1803 році сюди перевели монастир із села на Смоленщині, яке називалося Бізюкове. Монастир почав називатися Григоріївсько Бізюковим – на мою думку назва ця дуже дивна.
У 19 столітті монастир було розбудовано. Тут з’явились Вознесенський собор, Спаська, Пантелеймонівська, Покровська, Трьохсвятительська церкви, палати архієрея, готель, сиротинець численні господарські будівлі, а на початку 20 ст. ще й власна електростанція. І майже усе це було зруйноване у радянський період. Від минулої розкоші залишилась одна церква, кілька корпусів, руїни собору та підземілля. Але у 1991 році монастир тут відновили. Щоправда монахи (упц мп) досить непривітні, за фотографування накинулись на нас ледь не з кулаками. Сподіваємось, що у подальшому тут дійсно відбудуться зміни на краще. Поки не зрозуміло, яка чекає доля на потужний, у минулому, центр християнства на півдні України.
Текст та фото Романа Маленкова.
