Bourtzi– це невелика фортеця на острівці, за кількасот метрів від берега у Нафпліоні. Її звели венеціанці. У містечку Метоні, на західному краєчку півострова Мессінії, на ще меншому острівці, є венеціанське укріплення із такою ж назвою. Я думав, що це італійське слово, яке підлеглі республіки дожів використовували, для позначення острівних фортець, але ж ні – виявилося, що це слово грецьке, і означає – кисть. Фортеця-рука, яка видається у море – логічно. І саме вона потягла мене, краєзнавчо-туристичним магнітом, на самісінький південно-західний кінчик Пелопоннеса – варто було лише побачити світлини у живому журналі тревелблогера Олександра Лапшина. Крутяк, треба їхати, вирішив я тоді. І поїхав, разом із родиною, у січні 2020 року.
Метоні – око Венеції, про це я вже писав у розповіді про інше венеціанське око – фортецю Короні. Місто і фортеця Короні мене вразили, але Метоні – вразило більше, і особливо оця кисть, якою завершувався південний край західного ока Венеції. І якщо Метоні – око, то Буртзі – зрачок – сторожова вежа і маяк, яка сигналізувала оборонцям про маневри ворогів.
Інженерній майстерності венеціанців варто позаздрити – напевно лише британці набудували таку купу візуально атрактивних приморських фортець. Але ж Британія володіла світом, а Венеція – лише шматком Середземномор’я. Піран і Копер, Задар і Шибеник, Трогір і Спліт, Палермо і Бутрінті, Фамагуста, Киренія і Нікозія – це лише частинка легендарних венеціанських форпостів, бачених мною за останні роки. Фантастика. Після такого починаєш вірити у версії альтернативщиків від історії – венеціанцям допомагали міфічні титани – по іншому, за такі короткі строки, нереально було набудувати таку купу казкових фортець, замків, фортів та цілих міст.
Метоні, разом із рідною сестрою (чи братом) Короні у Попередньому Списку ЮНЕСКО, і вони достойні того, щоб стати об’єктами Всесвітньої спадщини – грекам варто провести якісну реставрацію, адже нині фортеці не назвеш еталоном збереженості. Хоча вони і у стані легкої, а у випадку із Короні – не дуже легкої, руїни, зберігають свою велич та неповторність. Особливо Метоні.
Венеціанці називали фортецю Модон. Навіть не знаю, яка більш правильна назва – Метоні чи Модон, адже містечко на острові з’явилося задовго до венеціанців, і задовго до початку нової ери. Тоді воно називалося Метон. Існують припущення, що у 365 році місто було зруйноване цунамі, але це не задокументовано. Його відбудували і у візантійські часи тут вже була потужна фортеця. Венеціанці з’явилися на початку 13 століття, а у 1209 році, після угоди із франками, Метоні і Короні стали їхньою власністю. Почався період розквіту, який тривав три століття, до приходу османів – у 1500 році місто захопив султан Баязид ІІ. Разом із Короні та Пілосом, Метоні було останнім форпостом європейців на Балканах.
Збереглися зображення Метоні у венеціанський період –забудоване кам’яницями велике місто-фортеця. Нині територія величезної фортеці, де стінами оточено периметр острова десь у півтора кілометра, порожня. Лише поодинокі муровані будівлі нагадують, що колись тут дійсно було місто. Це переважно залишки забудови османського періоду – гробниці-тюрбе, лазні-хамані, руїни казарм. Від венеціанців майже нічого не лишилося – все розтягли на будматеріали. Але, навіть без забудови, фортеця вражає.
Перпендикулярно до мурів тягнеться кам’яний пірс-хвилеріз. У його насип вертикально вштрикнули великі жерла венеціанських та османських гармат, мабуть знайдених на прибережній відмілині. Я нічого подібного не бачив. До центрального входу, який розташований на півночі, із боку міста, веде 14-арковий міст, зведений французами, після захоплення фортеці у 1828 році – тоді французи і англійці були союзниками греків у війні за незалежність. Через головну браму ви потрапите у напівкруглий кам’яний мішок, який веде до другої брами, а потім буде третя – це вже вхід у житлову зону фортеці. На південному кінці, десь метрів за 400 від північної стіни, є брама, укріплена баштами, через яку можна потрапити на острів Буртзі – його нині приєднали насипною дамбою, тому човна не потрібно. На Буртзі, в оточенні круглої стіни, стоїть вежа-маяк, з якої я почав свою розповідь.
У фортеці Метоні ми не зустріли туристів. Жодного. Схоже у Метоні вже у січні 2020-го був карантин і локдаун, хоча фортеця працювала і квитки, за якусь символічну ціну, продавали. У розповіді Олександра Лапшина, який відвідав Метоні років десять тому, описується занедбаний стан фортеці, смітник і розруху кризової Греції. Під час нашого візиту все було зовсім не кризово, фортеця була відносно поремонтована, ніякого смітника я не бачив і близько. Гарна дорога і гарні доріжки, підсвітка та інформаційні таблички. Греція вже зовсім не була в кризі. Як воно буде після карантину – страшно прогнозувати.
Текст та фото Романа Маленкова. Із книги “10 країн після карантину”.
