Монастир Сан-Мартін-де-Вальдеіглесіас був закладений орденом цистеріанців у 1150 році й тривалий час розбудовувався. Спочатку його будівлі мали романський стиль, потім їх перебудували у стилі готики, до якої у 16 столітті додався іспанський різновид ренесансу – платереску.
У 1836 році монахи залишили обитель, а монастир було конфісковано у державну власність. Тоді почалася його руйнація. Я так і не зрозумів, яка катастрофа сталася – чи то пожежа, чи то просто грабунок, але залишились лише стіни.
У 1974 році монастирські руїни викупив архітектор Маріано Гарсія Беніто. Він почав роботи із реконструкції монастиря. Частину будівлі відновили, частину законсервували.
Водосховище дорогою із Авіли на Сан-Мартін
Монастир
Нині це неабияка цікава локація – величні руїни із лабіринтом ходів. Особливо вражають залишки великого готичного храму, в яких збереглися абсида та арки.
У 13 столітті біля монастиря з’явилося село Сан-Мартін-де-Тур, яке обслуговувало обитель належало їй. У 14 ст. ченці виклопотали для села міські права та привілеї. Місто почало розростатись. У 15 ст. найвищу його частину зайняв замок Ла Корачера, який існує і нині, і його можна відвідати. Замком володів констебль Кастилії Альваро де Луна, власник сусіднього міста Ескалона. Він скористався бунтом, який селяни підняли проти монастиря, і захопив владу у місті.
Нині місто називається, як колись називався монастир – Сан-Мартін-де-Вальдеіглесіас. Воно має дуже затишну, невелику центральну площу, поряд із якою височіє велика церква Сан-Мартін Обиспо, яку звели у ерреріанському стилі (є і такий) у 17 столітті. Архітектором храму був Педро Санчес який звів будівлю з планом базиліки, з трьома навами, перекритою бочкоподібним склепінням, хоча будівля так і не була закінчена, оскільки була побудована лише половина храму, який він планував. Можливо тому храм не схожий на жоден інший.
Текст та фото Романа Маленкова.
Замок
