Пам’ятника архітектури місцевого значення палац Крупецьких в Кривчику, що біля колишнього райцентру Дунаївці цілком заслуговує на звання найбільш невідомої в загадкового в Хмельницькій обл. Головна причина – в колишньому палаці знаходиться психоневрологічний інтернат. Подібні заклади в усьому світі досить закриті і стороннім до таких потрапити вкрай складно, не кажучи вже про туристів.
- Палац у Кривчику
Предки Крупецьких гербу Порай (Poraj) перебралися із Польщі до Молдавії ще у XVII столітті. Зокрема «екзильний» молдавський господар Димітрій Кантемир, який після приєднання до провального Прутського походу царя Петра І був змушений тікати до Петербургу, в своєму «Описі Молдавії» згадує про тогочасних Крупенських і наголошує на їх польському походженні. Зокрема знаємо, що 1669 р. якийсь Адронакій Крупенський згадується у придворному чині «вєл ушієра» (великого привратника).
З приєднанням Бесарабії до Росії Крупенські хутко побігли служити новим господарям. Зокрема Матвій Крупенський незабаром стає віце-губернатором краю. В 1845 р. Крупєнских остаточно визнали російськими дворянами, а попереднє рішення про це датується ще 1821 р.
Час коли постав палац достеменно невідомий, але загальновизнано, що це сталося десь у другій половині ХІХ століття. Вважається, що звели його коштом Михайла Георгійовича (Єгоровича) Крупенського. На жаль після сумнозвісної пожежі в Кам’янець-Подільському архіві втрачено великий масив документів і тут залишається лише гадати.
- Час зупинився…
Враховуючи усталену традицію, коли палаци та маєтки пов’язуються виключно із останніми дореволюційними власниками, можна припустити, що палац зведено все ж раніше і не Крупенськими, а кимось із попередніх власників Кривчика. Зокрема знаний дослідник історії Поділля Віктор Гульдман у виданій у 1888 р. «Довідковій книжці Подільської губернії» у якості власника Кривчика вказує знаного колись банкіра Марка Рафаловича. Такому цілком по кишені було поставити ще й не таке. Але не варто виключати, що палац постав ще раніше. Зокрема його окрасою є чотириярусна восьмигранна башта. Практично ідентичну ми бачимо в палаці що у селі Опіногура-Гурна Цеханувського повяту Мазовецького воєводства (Польща). Час коли постав цей палац більш менш відомий – це 1840-ві роки. Тобто не варто виключати, що Михайло Крупенський лише дещо перебудував старіший палац, поставив коло нього флігелі, розширив парк тощо.
- Будинок для прислуги
Власне дата зведення не єдина загадка і плутанина довкола цього палацу, до речі, одного із найкрасивіших на Хмельниччині. Зокрема в абсолютній більшості краєзнавчим публікацій останнього дореволюційного господаря Кривчика називають генералом, і, через раз, ще й титулують графом. Але той ніколи не був ні тим, ні іншим.
- Тернава біля палацу
- Сліди діяльності бобрів
Хто б не побудував на високому березі Тернави палац, але місце він обрав напрочуд вдале і мальовниче. Вже на під’їзді до Кривчика складається враження, що ти потрапив до якогось дуже поважного ландшафтного парку рівня «Софіївки». Але якщо в Умані вся та краса – творіння рук людських, то в тут попрацювала сама природа.
Османська загадка
Власне хто і коли постави палац – то цікаво лише місцевим краєзнавцям. Все це суто локальні історичні загадки. Але у Кривчику є дещо, чим не може похвалитися жоден із палаців України. Ба! Навіть для України у цілому це досить незвичний і рідкісний артефакт.
Про арабески в колишньому палаці Крупенських автор вперше почув ще десь років зо два тому від доктора історичних наук Стефанії Баженової, але, на жаль не надав тому значення. Чомусь подумалося, що йдеться про елементи декору ХІХ ст. на кшталт розписів «Японської кімнати» в палаці Чечелів у Самчиках.
Восени минулого року директор Малієвецького обласного історико-культурний музею Анастасія Донець надала фотографію того напису і тут з’ясувалося, що це річ не просто давня, але й дуже загадкова. На жаль вона сфотографувала лише невеличку частину великої вапнякової таблиці. Спеціалісти, яким було показано світлину, змогли зробити лише один висновок – це якісь суфістські вірші-рубаї датовані найвірогідніше межею XVII-XVIII століть.
Як вже зазначалося навіть на територію інтернату потрапити не так вже й просто. А вже до самого палацу – взагалі проблематично. Але пані Анастасії, як господарці палацу Орловських в Малієвцях, таки вдалося домовитися із господарем палацу в Кривчику про візит. Тим більше, що й керівник інтернату Андрій Арцаблюк сам цікавиться історією та краєзнавством.
Враховуючи специфіку закладу довелося запхати чим подалі зрозуміле бажання журналіста та краєзнавця наробити максимальну кількість світлин. Зокрема, автор не став зробити знімки головного фасаду палацу, хоча дуже кортіло. У цей час перед тут прогулювалися із півтора десятки пацієнтів і знимкувати людей у такому стані було неетично до них та їх рідних. Та й невідомо, як би вони на це відреагували.
Таблиці із арабесками знаходиться у прибудові лівого крила. З часом давні арабески опинилися під товстелезним шаром чисельних побілок і стали практично непомітними. Аби їх побачити потрібно було не лише добре придивлятися, та й ще знати куди дивитися. Одна із двох вапнякових таблиць була відкрита під час ремонту завдяки директору інтернату, який відчистив її від нашарувань. Інша, ще й досі «замаскована».
Знаючи родовід Крупенських досить нескладно дійти висновку, що ці артефакти походять із Хотину, із яким ця родина була тісно пов’язана. Зокрема батько останнього власника Кривчика Єгор Крупенський у 1861-1863 р.р., був хотинським очільником дворянства.
Відносно самого Хотину маємо кілька згадок про кам’яні таблиці із віршованими османськими написами. Зокрема на офіційному сайті Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» читаємо, що фасади усіх в’їзних брам прикрашали хронограми (меморіальні таблиці) із золота по лазурі, виконані літерами талік (різновидом арабського письма). Звісно, що йдеться не про дорогоцінні матеріали, а про лазурову фарбу та позолоту.
З інших джерел відомо, що вище згадані написи прославляли діяння коменданта фортеці Абді Паші.
Також згадується про пізніше знищений росіянами різьблений саркофаг Абді Паші. Османські саркофаги, традиційно, теж прикрашалися написами.
Хто ж такий той Абді Паша?
У 1713 р. фірманом султана Агмеда III Хотинський цинут (округ) був вилучений із васального Молдавського князівства, і на нього поширилася пряма султанська адміністрація. На його теренах утворилося Хотинське нахіє.
У 1713 року до Хотина прибув головнокомандувач військом фортеці Аккерман (нині Білгород-Дністровськ) Абді Паша, який очолив адміністрацію новоутвореної нахіє. Саме він відбудував фортецю та місто, які зазнали значних руйнувань під час низки воєн XVII ст. Тоді розпорядженням султана Ахмеда ІІІ до Хотина зі Стамбула були відряджені чисельні кваліфіковані спеціалісти – архітектори, каменярі, ковалі, майстри по проведенню водогону та каналізації тощо.
Османи під керівництвом Абді Паші засадничо розширили та перебудували фортецю та поселення біля неї, перетворивши Хотин на одне із найкрасивіших і найкомфортніших міст Європи. У цей час і з’явилися вище згадані таблиці із написами.
Вище вже зазначалося, що від початку хронограми були виконані золотом по лазурі. Слідів позолоти при огляді знайти не поталанило, а от ледь помітні залишки лазурової фарби де не де збереглися й досі.
Звісно дуже кортіло з’ясувати що ж там таке написано?
Світлину із арабесками було надіслано відомому сходознавцю кандидат історичних наук Михайлу Якубовичу, який наразі працює у Фрайбурзькому університеті (Німеччина).
За словами науковці тут бачимо написані шрифтом «талік» вірші рубаї (в множині «рубаяту»).
Рубаї – чотиривірш, як правило філософського змісту. В Європі найбільш відомі рубаї Омара Хаяма. У формі рубаї в Україні писав вірші, наприклад, Дмитро Павличко, а у Польщі – Maria Pawlikowska-Jasnorzewska.
Акцентуємо, що «палацові» таблиці виконані шрифтом «талік», таким самим, як згідно давніх документів були зроблені написи на брамах Хотина.
Пан Якубович зробив приблизний переклад тексту заначивши певні складності – частина напису захована за більш пізньою стіною, та й у самому тексті вжиті не лише турецькі слова. Із того, що йому поталанило розібрати він зробив такий висновок: «Тут йдеться вочевидь про світську особу, згадка про військову справу може відповідати профілю Абді Паші, сераскера, очільника османської адміністрації Хотина. Пам’ятка лапідарного характеру. Досить вірогідно, що з мавзолею. На що свідчить досить трагічний і сумний зміст тексту».
Науковець нагадав, що Абді Паші був похований на хотинському кладовищі неподалік від мечеті та додав:
«На відміну від більшості пам’яток такого типу, тут радше був цілий мавзолей (тюрбе), аніж просто могильна плита (баш-таш). Стиль відповідає XVIII століття. Втім, можна припустити, що це таблиці, які колись прикрашали брами фортеці».
Науковець також не виключив, що плити із Кривчика можуть бути бічними стінками згаданого у давніх актах різьбленого саркофагу Абді Паші. Тим більше, що розміри плити – понад 2,0 х 0,9 м відповідають подібним цвинтарним артефактам.
До того ж маємо згадку, що у 1735 р., під час захоплення фортеці росіянами вони розбили саркофаг паші. У Кривчику ж добре видно, що таблиця складена із уламків.
Пан Якубович також акцентував, що більш менш впевнено говорити про пам’ятку можна лише після її детального дослідження. Потрібно з’ясувати товщину плити із написом. Дослідити чи це просто рівна плита чи фрагмент саркофагу. Незле би демонтувати перестінок, аби відкрити напис повністю.
Зрозуміло, що найближчим часом цього ніхто робити не стане – це недешево та й після усього цього ще й доведеться робити ремонт. Як зазначив науковець для більш точних висновків варто принаймні розчистити від пізніших нашарувань другу таблицю.
Автор цих рядків вже роздувався від пихи і відчував себе першовідкривачем сенсаційної знахідки принаймні загальнонаціонального рівня, але, як виявилося, – дарма. Науковці Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, які теж почули від пані Баженової про арабески Кривчика (це сталося пратично одночасно), спрацювали оперативніше. Ба, їм поталанило отримати більш точний варіант перекладу давніх рубаїв. При чому над розшифровкою працював цілий «консиліум» у складі професора університету Улудаг у м. Бурса в Туреччині Мехмета Челєнка та професора Університету Газі в Анкарі Мехмета Хаккі Сучина. Останній зробив остаточний переклад англійською, який вміщено до наукового звіту підготовленого науковцем музею-заповідника Євгенієм Левінзоном.
Українською маємо:
Дорогоцінний султан світу, Полюс часу Ахмед Хан
який був звільнений від світу горя свого часу
Поки світ наповнений смутком і горем,
не залишилося жодної крупинки горя, всі були повні радості.
[відсутнє] Вічне і дорогоцінне Право
День і ніч мої руки й язик голосили
Стільки ж, скільки труднощів, боїв і битв
Тепер запанували слухняність і спокій.
[відсутнє] Далеко від будь-якої помилки
Ця молитва у всіх на язиці вранці і ввечері.
Сила долі Королівства свідчить про це
Така освідчена людина, як великий візир, була його нареченим
[відсутнє] і його візир Алі-паша
Ім’я його в усіх світах згадують добром.
Своїми доброчесними заходами він зробив мир у світі,
[відсутнє] йому підвладні були всі створіння світу.
«Полюс часу Ахмед Хан» це вказівка, що йдеться про часи правління султана Ахмеда ІІІ (1703-1730), тобто саме часи, коли в Хотині урядував Абді Паша.
Зі змісту схоже, що йдеться про смерть Алі-паші (Дамат Сілахдар Алі-паша). Він був заручений з дочкою Ахмета III, Фатімою, отримавши звання Damat (наречений). В 1716 році під сербським містом Петроварадіном османи під керівництвом Алі-паші, зазнали поразки від австрійців. Алі-паші відбулась битва, у якій турецька армія зазнала нищівної поразки. Дамат Сілахдар Алі-паша був поранений і незабаром помер. Після смерті був названий Şehit Ali Pasha (тур. мученик).
Якщо прийняти гіпотезу, що таблиці якось пов’язані із похованням будівничого Хотина Абді Паші, то вірогідно згадка про смерть великого візира Алі-пашу, може бути в ключі порівняння останнього із небіжчиком. Тим більше, що саме під його патронатом і керівництвом (великий візир – перший міністр) Абді Паша розбудовував ввірений йому Хотин.
Більш точно можна буде щось говорити після розчистки та перекладу змісту другої кривчіківської таблиці. Можливо незабаром ми дізнаємося її зміст. Як повідомив магістр археології, молодший науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Євгеній Левінзон, приблизно на березень науковцями запланована ще одна експедиція до Кривчика, під час якої буде очищена від пізніших нашарувань інша таблиця.
Також пан Євгеній повідомив, що у перспективі планується зробити зліпки із таблиць, аби виставити їх у музеї.
Дмитро Полюхович
Вперше опубліковано польською у виданні «Kurier Galicyjski»
