Якось ми потрапили у костьол селища Торчин – хоч і новобуд, але дуже симпатичний і колоритний. Тамтешній священик, розповідаючи про навколишні парафії, згадав величезний храм у Кисилині – мовляв, дуже хотілося б його відновити, але без допомоги Польщі або Ватикану, зробити це нереально – занадто велика будівля. Ого, подумав я, треба їхати. І от через Холопичі і Журавець ми поїхали у загадковий Кисилин, про який я тоді знав небагато. До села веде (у 2021 році) грунтова дорога, періодично підсипана щебенем. Погана дорога – туристичні автобуси такою точно не поїдуть, і туристи, на жаль, не побачать величні пам’ятки Кисилина – нині невеликого села, а в минулому міста.
Перші документальні згадки про Кисилин відносяться до 1451 року – тоді власниками села стали представники литовсько-русько-польського магнатського роду Мильських герба Кирдеїв. Їхній нащадок Юрій Чаплич-Шпанівський, у 1638 році в Кисилині, який тоді вже був містечком, приютив вигнанців социніан – протестантів, які заперечували догмат Трійці і за що їх у Польщі називали аріанами – назвою давно зниклої протестантської течії, яка теж заперечувала Трійцю. В Кисилині було відкрито аріанську школу та зібрання, яке тричі збирало натовпи протестантів (у 1638-1640 рр.), а потім, постановою Волинського сеймика школу і зібрання закрили, а Чаплича-Шпанівського заставили заплатити великий штраф. Із будівлі зібрання зробили костьол, в який поставили на службу священиків-кармелітів.
Цікаво, що між першими власниками і Чаплич-Шпанівським, Кисилин був маєтністю відомого роду Киселів, від яких і отримав назву. Аріанські школу і зібрання відкрив якраз Остафій Кисіль, а потім він продав Кисилин Чаплич-Шпанівському.
Колишній монастир кармелітів
В Кисилині є діюча православна церква – Михайлівська. Збудували її у 1777 році, і, напевне, вона від початку була греко-католицькою, але після того як на Волинь прийшла Росія, храм перейшов у православ’я. Стиль церкви – бароко. Вона невелика, але дуже цікава за формами. Кажуть, що її стіни мають товщину більше метра, і вона могла виконувати ще й фортифікаційні функції. Досить часто у інтернеті зустрічається інформація, що Михайлівську церкву збудували у 1645 році. Насправді то була її дерев’яна попередниця.
Головною пам’яткою Кисилина є колишній монастир кармелітів, із величезним храмом Непорочного Зачаття Богородиці. Саме про цю будівлю казав священик у Торчині. Неймовірно. Влітку монастир виглядає як якийсь храм предтеч серед джунглів. Даху й підлоги немає, вікон-дверей теж. Підземні ходи, які викопали, ймовірно, ще в часи перебування тут аріанського збору, давно засипались, а от великі склепінчасті підвали збереглися – є де поблукати-полазити. Храм колись був вкритий прекрасними розписами – де не де на стінах їх ще й нині можна розгледіти.
Михайлівська церква
Монастир був скасований у 1832 році – він перетворився на парафіяльний храм.
Під час Першої Світової війни монастирські будівлі та храм сильно постраждали. У міжвоєнний період, під час польського правління, монастир відновили, але в часи Другої Світової він постраждав ще більше. В повоєнний час тут облаштували цехи із переробки льону та коноплі, а потім була пожежа, яка і перетворила неймовірний храм на руїни.
Із костьолом Непорочного Зачаття Богородиці пов’язана сумна подія, яку називають Кисилиснькою трагедією. Я хочу для опису цієї події дати текст із місцевого сайту, щоб ніхто мене не звинувачував у якихось вигадках.
Чорний день 11 липня, який припав якраз на неділю, варто називати Кисилинською трагедією. Підрозділ УПА за участі деяких місцевих українських селян оточили поляків, що зібралися на церемонію в костелі, розстрілявши їх із кулеметів.
За польськими припущеннями, загинуло від 60 до 90 осіб, однак за свідченнями односельців, які тоді проживали в Кисилині, кількість жертв становить не більше 30.
Ті, хто вижив (близько 200 осіб за різною інформацією), втекли до пресвітерії й барикадувалися там протягом одинадцяти годин. За твердженням українського історика Івана Пущука, серед них могли бути бійці польської Армії Крайової.Після відходу вояків УПА місцеві українські селяни винесли тіла поляків із костелу й поховали їх. Невелике кладовище знаходиться за кілька метрів біля костелу. Воно майже запустіле, тільки час від часу місцеві косять на цьому місці траву.
Кажуть, що Кисилину не пощастило із розташуванням, мовляв він далеко від основних транспортних артерій і т.д. Але не можна дати зникнути такій величній пам’ятці, як колишній монастир кармелітів. Сюди хоча б дорогу зробити.
Текст та фото Романа Маленкова.
