Ці руїни ми помітили випадково, з дороги Баштанка – Миколаїв. Відразу не зрозуміли, що воно таке – чи покинуті колгоспні ферми, чи може щось цікавіше. І навіть коли під’їхали ближче – не відразу допетрали, що це залишки садибного будинку – стіни і льохи. Більш детальний огляд дав зрозуміти, що будівля досить стара, і напевне, колись, це був класицизм.
Поряд проїжджали місцеві на мотоциклі із коляскою. Вони нам повідомили, що колись це був панський будинок, а потім колгоспна конюшня, а потім усе роздери банили селяни на «майнове», бо воно ж колгоспне. Від цього майнового постраждала більшість сільських пам’яток – колгоспне майно умовно ділили на частини, і кожен собі забирав свою – Іван – шифер, Степан – двері, Семен – вікна, і т.д. Це було відверте варварство, але що вже зробиш.
Село Михайло-Ларине було засноване наприкінці 18 століття. Точніше, спочатку з’явилося село Михайлівка, а трохи пізніше, сусідню ділянку викупив Петро Ларій, і теж заснував село – Лар’ївка. Трохи згодом він купив Михайлівку, і долучив до своїх маєтностей, а ще пізніше села фактично зрослися.
На сході Лар’ївки, якраз на пагорбі над мальовничою долиною Інгулу, Ларії звели розкішну, як пишуть, садибу. Оті руїни – то ганебна скупість місцевих селян. А про історію села можете почитати у Вікіпедії – там багато.
Текст та фото Романа Маленкова.
