- Таблиця і рослинний декор ще на своєму місці. Синагога в Підгайцях
Наше невеличке розслідування, що з’явилося як логічне продовження публікації журналістів чортків.city «Викрадені зі старої синагоги у Чорткові трьохсотрічні різьблені двері «спливли» в Москві» викликало чималий резонанс.
Нагадаємо, «Україна інкогніта» ретельно відслідковує все, що стосується збереження культурної спадщини в Україні. Відповідно пропустити новину, що давні різьблені двері Чортківської синагоги XVIII ст. після таємничого зникнення раптом з’явилися в експозиції одного із музеїв в Москві ми не могли. Можна було просто передрукувати повідомлення чортківських колег, як то зробив добрий десяток видань. Але команда «Україна інкогніта» вирішала з’ясувати, чи згадані двері – це єдина вивезена з України реліквія, чи ні? На жаль виявилося, що в цьому ж музеї експонується ще й кам’яна таблиця із написом «Це ворота Господа — праведні ввійдуть через них», що донедавна прикрашала вхід до синагоги в Підгайцях (XVII ст.). Таблиця та ще ряд інших різьблених із вапняку декоративних елементів була незаконно демонтована із мурування пам’ятки архітектури національного значення приблизно одночасно, коли зникли й двері в Чорткові. Публікація в «Україна інкогніта» про реліквії синагог Тернопільщини, які виставлені в експозиції музею в Москві мала чималий резонанс в медіа. А учора ми отримали ще й листа від кураторів музею, у якому ці реліквії експонуються.
- Двері іх Чорткова та таблиця із написом із Підгайців в експозиції МІЄР. Фото з сайту МІЄР
Враховуючи, що його підписав дуже авторитетний спеціаліст в галузі єврейської культурної спадщини, фахівець із традиційного єврейського мистецтва, доктор мистецтвознавства із Єврейського університету в Єрусалимі Борис Хаймович, якого команда «Україна інкогніта» знає як дуже фахову та порядну людину, яка чимало зробила для дослідження та збереження культурної спадщини євреїв України, на його прохання ми цей лист публікуємо повністю та без жодних змін. Втім залишаємо за собою право на низку коментарів постфактум. Лист публікується мовою оригіналу.
***
Уважаемые господа,
Наше письмо – ответ на публикацию о «сворованных предметах из Украинских синагог». Уточним: речь идёт о деревянных дверях из синагоги в Чорткiве и вкладном камне из синагоги в Пiдгайцах. Оба эти предмета из синагогальных зданий, находящихся на грани полного разрушения, были приобретены, а не сворованы частным «Музеем истории евреев на территории бывшей Российской империи и СССР». Сделано это было за много лет до военного нападения РФ на суверенную Украину. Таким образом, эти предметы были спасены от уничтожения, но чтобы их восстановить и экспонировать потребовалась длительная и тщательная реставрация высококвалифицированными специалистами. Дверь месяцами очищали от грибков и гниения, а камень, развалившийся на части, склеивали и реставрировали надпись. После реставрации эти предметы были выставлены на общее обозрение в экспозиции «На грани забвения», посвящённой спасению еврейских памятников, что, собственно, и является главной задачей музея.
В силу открытости информации о собраниях нашего музея, в 2018 году к нам обратилась инициативная группа из Украины, которая считала недопустимым, экспонировать памятники с территории Украины в Москве. Коллектив музея решил пойти навстречу этим заявлениям и согласился вернуть свои экспонаты в Украину, с условием, что «инициативная группа» оплатит часть суммы, потраченной на их реставрацию, и возьмёт на себя их обратную доставку. «Инициативная группа» на наше предложение не отреагировала и прекратила связь с музеем. Поскольку, среди тех, кто комментирует сейчас «это воровство», присутствует один из инициаторов этого процесса, я надеюсь, что он сможет подтвердить мои слова (сохранилась соответствующая переписка).
Несколько слов о драматическом контексте развернувшейся дискуссии вокруг экспонатов музея, происходящих с территории Украины. Во-первых, следует прекратить конспирологические измышления и спонтанный вброс имён, в том числе, имён раввинов, не имеющих к этой деятельности никакого отношения. Во-вторых, и это главное – наш музей не случайно поставил перед собой задачу спасения еврейских памятников на территории бывшего Советского Союза. Многолетние экспедиции в разные регионы бывших советских республик убедили нас в том, что еврейские памятники по-прежнему, как и в годы советской власти уничтожаются, местные власти в лучшем случае относятся к ним с полным безразличием. Поэтому свою задачу мы видели в спасении чудом уцелевших и находящихся на грани исчезновения памятников материальной культуры Восточно-европейского еврейства.
Огромен перечень уничтоженных в независимой Украине буквально на моих глазах подобных памятников, переживших две мировые войны. Перечислим здесь только некоторые из них: снесена синагога в Бучаче, построенная в XVII в. итальянскими мастерами, обрушилась барочная синагога с резными дверями и подвесным сводом в Бережанах; разрушается и превращена в отхожее место знаменитая синагога XVII в. в Гусятине; превратилась в руину синагога первой половины XVIII в. в Бродах; в аварийном состоянии находится синагога XVIII- XIX вв. в Болехове; заваливаются здания упомянутых выше синагог в Пiдгайцах (XVII в.) и в Чорткiве (XVIII в.). Подобная участь угрожает и знаменитой Шаргородской синагоге XVII в.
Исчезают с лица земли не только синагоги. За три десятилетия были полностью стёрты последние следы уникальной бытовой еврейской застройки в украинских местечках Шаргород, Чернiвци, Томашпiль, Тростянец, Копайгород и во многих других, которые ещё в 1990-х представляли собой своеобразные музеи под открытым небом. В качестве примера «воровской деятельности» музея мы бы могли рассказать о том, как в том же Шаргороде, мы, буквально из снега вытаскивали уникальную мебель и посуду, изготовленную еврейскими мастерами. Новый хозяин, купивший помещение бывшего местного еврейского музея, коллекция которого была собрана одной-единственной энтузиасткой, выбросил все предметы на помойку. И не нашлось в Украине человека или организации, чтобы этот музей поддержать, несмотря на все наши обращения к различным деятелям культуры и учреждениям.
Не менее радикальным примером может служить «реставрация» частным лицом, а по сути, перестройка выдающегося акрхитектурного памятника – синагоги XVI в. в Сатанiве, которая полностью потеряла свой исторический облик, превратившись в вопиющий по безвкусице новодел. Подобная катастрофическая участь постигла одно из самых красивых еврейских кладбищ в Европе в том же Сатанiве, которое «восстановлено» абсолютно варварским образом. Эти примеры можно умножить.
- Вандальська “реставрація” в Сатанові
- “Золота” фарба і незмиваєма чорна фарба на надгробках середини XVIII століття. До того ж структура цвинтаря знищена вщент.
Всё это явилось результатом того, что до памятников еврейской культуры не было дела ни украинским властям, ни еврейским организациям. Как мы ни старались, мы не смогли достучаться ни до тех, ни до других с тем, чтобы создать на Украине, если не музей, то хотя бы центр по спасению еврейских памятников. Наконец, появился, к сожалению, не в Украине, музей, который взял на себя эту задачу.
Мы гордимся тем, что являемся его сотрудниками и не играли позорную роль немого статиста и «объективного» ученого наблюдателя безучастного к уничтожению в Украине последних уцелевших памятников еврейской культуры
Нападение РФ на Украину и кровопролитная война перекосила в умах у многих интенцию нашей деятельности по спасению еврейских памятников. Я очень надеюсь, что у народа победившей Украины, сформируется осознание того, что культуры всех народов, населявших Украину, являются интегральной частью украинской культуры, и это осознание примет наконец деятельную форму.
Сто лет назад подобные мысли высказал украинский этнограф, историк, архивист и музейний работник Юрий (Георгій) Семенович Александрович (1884 – после1942): «Собирание, изучение еврейских памятников и ознакомление с ними населения воспитывало бы его сознание в том направлении, что в сокровищницу культурных приобретений украинского народа много внесено ценности и евреями. Всё это, конечно, влияло бы на направление и воспитание местного населения в духе общности его жизненных интересов и привлекало бы к осуществлению данной идеи как евреев так и украинцев.»
д-р Борис Хаймович, Иерусалим
Гиллель (Григорий) Казовский, Иерусалим, кураторы «Музея истории евреев на территории бывшей Российской империи и СССР»
***
Перше, що ми тут зауважимо, – музей ті артефакти дійсно купив, а не вкрав. Так, погодимося – то було зроблено з найкращих міркувань. Але в усіх кримінальних кодексах світу є стаття, що купівля завідомо краденого – то є злочин. Тим більше коли крадене ввезено на територію Росії контрабандним шляхом.
Відносно тези порятунку реліквій – зауважимо, що у процесі незаконного і вандальського демонтажу таблиці із синагоги в Підгайцях було повністю знищено різьблений рослинний орнамент, що прикрашав обрамлення дверей. Він знаходився одразу під таблицею і крихкий вапняк просто осипався. Тоді ж було знищене й аркове обрамлення дверного проходу.
Відносно часу демонтажу дверей. В інтерв’ю чортків.city керівником іудаїстської громади Чорткова Яков Баранов вказує 2014 р. Він же згадує і причетність до цієї події головного рабина Росії (принаймні так виглядає із його слів). Що стосується артефактів Підгаєцької синагоги то є інформація, що станом на літо 2013 р. вони ще були на своїх місцях.
Щодо проблем збереження єврейської культурної спадщини, про які зі щирим болем розповів шановний Борис Хаймович, – тут ми підписуємося під кожним словом. Це дійсно величезна проблема та біда. Втім така ситуація зі збереженням культурної спадщини спостерігається з усіма пам’ятками – українськими, польськими, єврейськими, вірменськими, німецькими (спадщина колоністів півдня) тощо. Тут ми бачимо байдужість, невігластво та жадібність (коли заради грошей руйнується історична забудова, аби на звільненому місці поставити черговий торгівельний центр чи житловий комплекс). Наприклад, ті ж унікальні двері роками гнили під дощами. Чому їх не вилучили для якогось із українських музеїв чи не відреставрували та законсервували?
Вивезені до Росії артефакти висвітили ще одну важливу проблему. Україна була центром виникнення та розвитку дуже цікавої культури містечкових євреїв, яка, до того ж була тісно переплетена з культурою та історією українського народу. Зокрема саме в Україні народився та розвився хасидизм – на сьогодні найбільш потужна течія в іудаїзмі. З Україною пов’язані імена сотень видатних діячів світового єврейства тощо. Попри це в Україні немає загальнонаціонального музею присвяченого історії та культурі українських євреїв у цілому (є однак, близько півдесятка регіональних). Це при тому, що маємо чимало досить небідних та впливових євреїв, для яких організація та фінансування такого музею не склало би особливих труднощів. Скандал з вивезеними до Росії артефактами мусить стати спусковим гачком для початку створення такого музею.
Що до піднятого шановним паном Хаймовичем питання про зникнення типової містечкової забудови. На жаль це природній процес, як зникнення традиційних українських хат під стріхою. Але й тут є вихід. В музеї народної архітектури в Пирогово доста місця, аби поставити ще й вуличку типового єврейського штетлу. Частину традиційних єврейських будинків цілком реально перенести в Пирогово. Особливо глинобитних на дерев’яному каркасі. Єврейські бізнесмени цілком би могли профінансувати такий проект.
