Вже з назви містечка Скалат зрозуміло, що тут не обійшлося без скель («скал»). Так воно і є – містечко виникло біля трьох скель, – частини гірського кряжу Медоблои/Товтри
Перша писемна згадка про це поселення датується 1512 роком, коли Янушеві Сверчовському, каштелянові віслицькому, старості теребовлянському та люблінському, надали дозвіл на купівлю сіл Скалат, Лошньова та Сущин у їхнього попереднього власника Станіслава Лошньовського. У 1600 році король Зигізмунд ІІІ надав місту маґдебурзьке право. Щоправда, на той час воно носило назву.
Вважається, що замок у Скалаті з’явився щойно 1630 року, і звів його мечник Кшиштоф «Помян» Віхровський. Насправді ж згадки про укріплення в Скалаті датуються ще XVI століттям, що знайшло підтвердження під час останньої реставрації.
Сучасний замок мало чим нагадує первісну твердиню. Наприкінці ХІХ століття коштом члена міської управи та посла до Галицького сойму Моріца Розенштока фон Ростоцького було проведено його «реставрацію».
Слово взято в лапки не випадково. Насправді то була повна перебудова у досить-таки фантазійному стилі популярного тоді псевдоісторизму. Проект розробив відомий архітектор Теодор-Мар’ян Тальовський (автор знаної у Львові «Ельжбети» на т. зв. «Привокзальній» площі).
Але кидати каміння у тих «реставраторів» не варто. Сьогодні маємо подібні приклади. Досить згадати, як уже за Незалежності «реставратори» зробили повний «покращєц» знаменитій Старі Фортеці в Кам’янці-Подільському. Тепер маємо незрозуміле щось в стилі диснеївських мультиків (про завалену внаслідок недолугого втручання вежу взагалі мовчимо).
Впродовж історії Скалат неодноразово потерпав від татарських нападів. Але найбільша біда сталася 1675 року, коли війська візиря Ібрагіма Шишмана вщент зруйнували місто й замок. Фортецю намагалися відбити коронні війська Яна Собеського, але невдало.
Після того, як 1699 року османи повернули Поділля Речі Посполитій, власником Скалату став сяноцький каштелян Ян Фірлей. Він відбудував розтрощений під час війни з турками замок. Але вже не як оборонну споруду, а як резиденцію. Зокрема, крім ремонту веж і стін, він звів палац і пишну барокову браму, прикрашену статуєю лицаря та кам’яними плитами з викарбуваною на них історією замку. Цю браму знищили у Другу світову війну.
Твердиня незле постраждала і за Першої світової. Пам’ятку тоді відбудували, але не повністю – Александру Потоцькому, тодішньому власнику замку, банально забракло грошей. Не спромігшись дати твердині раду, він подарував її місту. Але незабаром спалахнула нова світова війна, яка теж залишила на тілі замку чималі шрами. Лише 1960-х роках пам’ятку привели до ладу – підлатали вежі, відновили (за світлинами) верхні яруси, вкрили червоною дахівкою та встановили металеві стяжки. Новий етап реставрації та ремонту розпочався після того, як у 2004 році буревій завалив дахи на кількох баштах.
Біля замку височіє величний і гарний неоготичний костел Св. Анни. На перший погляд виглядає, що він так само старезний, як і фортеця. Але то помилка. Храм абсолютно сучасній. Його зведення завершили 2002 року.
Перший костел на цьому місці звели ще 1642 року. За час війни з турками та під час османського володарювання храм зазнав значних руйнувань. Тому в 1702-1703 рр. його довелося відбудовувати чи не з нуля. Що потім сталося з тим костелом, невідомо. Чи то згорів, чи, може, враховуючи попередні руйнування, став аварійним, і його довелося розібрати. Відомо, що третій костел почали зводити 1817 року, а освятили його через 10 років, в 1827 році – на честь Успіння Пресвятої Діви Марії. Можна припустити, що споруду початку XVIII століття взагалі не розбирали, а використали як своєрідне «ядро» для храму-наступника.
Костел до пожежі 1898 року. Добре простежуються риси оборонної споруди.
Останній простояв до 1898 року, аж поки не згорів у черговій пожежі. До нашого часу дійшло чимало його фотографій. Добре видно, що костел мав яскраво виражені оборонно-фортифікаційні риси. Це підтверджує версію про те, що на початку ХІХ ст. мало місце не «нульове» будівництво, а масштабна реконструкція попереднього храму.
Неоготичний костел, споруджений за проектом архітектора Теодора-Мар’яна Тальовського
Невідомо, як там у 1817-1827 роках, але після пожежі 1898-го костел все ж довелося відбудовувати з нуля. Звели його 1900 року коштом тодішнього власника містечка Мавриція Розтоцького та старости Антонія Шидловського за проектом уже згаданого Теодора-Мар’яна Тальовского (того, знаного через львівський «костел Ельжбети»). Нагадаємо, що Тальовський розробив проект реставрації Скалатського замку.
Костел пережив Першу світову, україно-польську та польсько-радянську війни. Але 1944 року, коли радянські війська вибивали німців зі Скалату, костел все ж «отримав» своє. Зокрема кілька радянських снарядів розтрощили його дзвіницю.
- Костел зі слідами обстрілу
Остаточно величний храм доконали в 1959-му. За поширеною місцевою легендою, його знищили в очікувані візиту Микити Хрущова, який саме розпочав активну антирелігійну кампанію. Насправді костел доруйнували зовсім не з нагоди гіпотетичного візиту головного «кукурудзаря» СРСР. Причина була прозаїчніша. На той час у Скалаті будували майстерні «Сільгосптехніки», і керівні мудрагелі вирішили, що добряче пошкоджений костел може бути невичерпним джерелом дефіцитної цегли та каміння. Так і зробили.
- Замок і костел в останніх променях сонця
Текст і сучасні фото: Дмитро Полюхович
