Село Язловець, що біля Бучача на Тернопільщині, колись було знаним містом. І не простим! Нагадаємо, що на початку XVII ст. це місто стало своєрідною «вірменською столицею» Поділля – тут знаходилася кафедра вірменського архієпископа. Вірмени ж створили специфічне архітектурне «обличчя» старого Язловця.
Відомо, що представники цього давнього народу були неперевершеними майстрами різьблення по каменю. Майже всі двері кам’яниць і арки брам вони прикрасили багато декорованими порталами, оздобленими за східними мотивами. Навіть вікна мали різьблені обрамлення.
- Вуличка Язловця перед руйнуванням. Оздоблення брами (ліворуч) згодом перенесуть до замку
Все це кам’яне багатство було знищене у травні 1916 р., коли важкі російські бомбардувальники «Ілля Муромець» практично зрівняли містечко із землею. У російських штабних звітах цей злочин проти цивільних фігурував як «перекриття пожежами єдиного зручного шляху перекидання австрійських резервів». У цьому ключі, до речі, Язловець може претендувати на сумні лаври першого в історії міста, знищеного авіацією.
- Оздоблення брами ренесансної вірменської кам’яниці перенесена до замку
Одне із цих давніх вірменських обрамлень сьогодні можна побачити у нижній частині замку. Їх туди із зруйнованої кам’яниці перенесли у 1920-х роках. Сліди воєнних дій дотепер видно на порталі, що прикрашає вхід до колишньої вірменської церкви Сурб Нікогайос (1551 р.). Сьогодні це греко-католицька церква святого Миколая.
- Проєкт реставрації вірменської церкви в Язловці, виконаний у міжвоєнний період на основі фотографій, зроблених на місці. Оригінал цього креслення зберігається в Національному цифровому архіві Польщі (Narodowe Archiwum Cyfrowe — NAC), що розташований у Варшаві.
- Вірменська вулиця
У дзвіниці цього храму маємо ще один вірменський напис, про який відомо менше. Церква, нагадаємо, стоїть на Вірменській вулиці, поруч із якою є також «Вірменська криниця». Нещодавно експедиція ГО «Україна Інкогніта» змогла сфотографувати й показати широкому загалу її «приховану реліквію» – давню меморіальну таблицю. Для нечисельних фахівців вона не була секретом, але абсолютна більшість про її існування навіть не здогадувалася. Ба! Востаннє цю реліквію фотографували десь чверть століття тому.
- Бачимо напис латиною: «Вірменин Акоп для блага суспільства збудував 1611 р.». Фото: Роман Маленков
Нижче – вже вірменською: «Цей хрест і побудоване джерело – роботи Акопа та його брата Степана. Закінчені по вірменському літочисленню 1000 і 60 року. Абрам [майстер-різьбяр по каменю] виконав з відданістю». Дата 1787 – це рік чергової реконструкції.
Перша письмова згадка про Язловець датується 1373 роком, хоча укріплене городище тут існувало щонайменше від XIII ст. 1436 року Язловець як посаг за якоюсь Катажиною відійшов Теодорику Бучацькому герба «Абданк», який після того підписувався в документах як Теодорик з Бучача Язловецький. Нащадки Теодорика стали вже просто Язловецькими та володіли містом до 1607 р., доки зі смертю Героніма Язловецького цей рід не згас.
- Оздоблення дверей костелу Внебовзяття
- Оздоблення храму Сурб Нікогайос
За Язловецьких було споруджено найголовніші пам’ятки міста, що дійшли до наших днів: зведений у XVI ст. «Старий» замок, грандіозний костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (~1590 р.) та вірменський храм Сурб Нікогайос (1551 р.).
З 1672 по 1684 рік у Язловці господарювали яничари. Османи не лише відновили зруйнований при штурмі замок, але й добре розбудували та зміцнили його. Турки також висадили на язловецьких пагорбах величезні сади. Не виключено, що саме нащадки турецьких яблунь і дали поселенню радянську назву Яблунівка.
- Вулиця Яздовця. Бачимо риси як єврейського штетлу, так і сліди вірмен
Короткочасна «османщина» кардинально змінила етнічне обличчя міста. Після звільнення від турків лише лічені вірмени повернулися додому. Незабаром центральна частина Язловця стала майже повністю єврейською.
Нові власники перебудовували на свій смак старі ренесансні вірменські кам’яниці, первісно зведені та оздоблені під значним впливом орієнтальних стилів. Різьблені портали, однак, зберігалися. Як виглядав вірмено-єврейський центр Язловця, добре видно на старих поштових листівках. Усе це розсипалося на щебінь під російськими бомбами.
Після війни з турками змінилася й доля замку, що на той час повністю втратив будь-яке воєнне значення.
- Оздоблення брами Нижнього замку. 18 століття
У 1746 році господарем язловецької твердині став краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа. Він провів реконструкцію «нижнього» замку, перетворивши його на розкішний палац. Тоді ж поруч із ним розбили величезний парк, що зберігся дотепер.
Але повертаючись до вірмен.
Саме вірменські майстри оздоблювали браму «Верхнього» (Старого) замку. Дивовижної краси портали храму Внебовзяття – теж їхня робота. Власне, вони практично не відрізняються від оздоблення вірменського храму Сурб Нікогайос.
«Верхній» замок веде свій генезис від давньоруського укріплення XIII ст. «Родзинка» замку – грандіозна башта з брамою, зведена великим коронним гетьманом Георгієм Язловецьким (1510–1575). Товщина мурів в основі цієї циклопічної споруди складає понад 4 метри! Але найбільше дивує піднесена на висоту 8 метрів брама. До неї колись вів спеціальний міст-пандус.
Портал над брамою прикрашає цілий розсип гербів. Найвище – герб фундатора «Абданк». Аби ніхто не мав сумнівів, чий він, його доповнюють літери G.I. (Georgius Iazlowiecki). Ліворуч – «Дембно», що належав бабці гетьмана Барбарі Сененській з Олеська, а праворуч – «Телець», що належав Єві з Подфіліпських – матері Георгія. Внизу бачимо «Шелігу», але чий то герб – поки що з’ясувати не вдалося.
Під гербами була ще й велика бронзова фундаційна таблиця, але вона зникла в роки Першої світової. Тоді всі «полювали» за кольоровими металами – мідь і бронза були потрібні для виробництва снарядів та набоїв.
Зі сторони замкового подвір’я брама декорована не менш пишно. Тут бачимо рослинні розетки та орнаменти, стилізовані лілеї, герби «Абданк» з ініціалами G.I. (Георгій Язловецький) тощо.
Цікаві магічні знаки-обереги мали додавати брамі міцності в протистоянні з ворогами. Зокрема, по периметру арки йде оздоблення, що складається з вписаних у коло композицій із восьми якорів. Нагадаємо: якір здавна символізував надію, порятунок, безпеку, міцність, стійкість та стабільність — усе, що потрібно при обороні. Давні фортифікатори вважали магічні знаки та обряди не менш важливими за товщину й висоту мурів.
- Фрагменти різьблення на подвір’ї Верхнього замку
Головна окраса та загадка брами — пара міфічних стражів, які пильнують прохід до твердині. Серед дослідників досі немає згоди, кого саме зобразив давній майстер. Одні вважають, що це дракони-охоронці: у тварюк добре видно невеликі крильця, а аналогії простежуються з драконами, які прикрашають портал середньовічної церкви в місті Хамерслебен (Німеччина). Як і у язловецьких, у них із пащек замість полум’я вириваються декоративні галузки.
За іншою версією, тут зображено «злих дельфінів» — досить популярний у ренесансному мистецтві сюжет. Їх також часто використовували як охоронців дверей та брам.
У будь-якому випадку все це різьблення — робота вірменських майстрів, які залишили Язловцю неповторну мистецьку спадщину.
Текст та основні фото: Дмитро Полюхович
