Село Красне (Тернопільська обл) стоїть на трасі Хмельницький-Тернопіль на ділянці між Сатановом та Скалатом.
Якщо їхати з «хмельницького» боку, то одразу при в’їзді до села впадає ввічі чималий храм, що стоїть одразу біля дороги. Можна подумати, що це римо-католицький костел. В його архітектурі повністю відсутні «візантійські» бані, характерні для греко-католицької сакральної архітектури цього регіону. Зате є майже «костельна» сигнатурка. Але це від самого початку унійна сакральна споруда.
У багатьох путівниках і популярних краєзнавчих публікаціях храм датують другою половиною XVIII ст. Помилка тут через явно барокові елементи у його архітектурі. А такий стиль відповідають саме цьому часу. По суті цей храм один із наймолодших де простежується цей стиль.
Насправді храм постав на самому початку ХІХ ст., а саме 1806 р. Звела його своїм коштом княгиня Ізабелла Любомирська з Чарторийських, яка є найвідомішою із жінок Речі Посполитій XVIII ст. Через досить помітний вплив на політичне життя її ще називали «польською маркізою Помпадур».
- Ізабелла Любомирська. Портрет Марчелло Баччареллі
Ізабелла була донькою князя та руського воєводи Олександра-Августа Чорторийського та Марії-Софії з Сенявських. Одна з резиденцій Сенявських була в сусідньому Сатанові.
Княгиня уславилася також тим, що встигла пересваритися з більшістю аристократів, зате виявляла велику турботу до селян, будуючи для них школи, лікарні, богадільні та храми. Коштом Любомирської також поставлені храми у сусідніх Товстому, Гримайлові та Малій Луці.
- Сатанівський монастир. Храм св. Миколая знаходився на 2-му ярусі дзвіниці
Не виключено, що із сусіднім Сатанівським Троїцьким монастирем пов’язана присвята храму саме Пресвятій Трійці. Зокрема в краєзнавчих публікаціях сказано шо у цьому храмі здавна зберігається чудотворний образ Св. Миколая, якого колись забрали з собою василіяни, коли царська влада вигнала їх з монастиря, віддавши того Російській Церкві.
- Фігура св. Миколая в капличці
Автор тексту кілька разів був у Красному, але кожного разу храм був зачинений, тому про образ нічого сказати не може. Одного разу вдалося зустріти місцевих жіночок які прибирали біля храму (той все одно був на замку). Як виявилося про якийсь чудотворний образ св. Миколая у їхній церкві вони вперше чули.
Є підозра, що йдеться не про ікону, а про сакральну фігуру св. Миколая, що стоїть у невеличкій капличці біля церковної брами. Фігура досить архаїчна і чи не XVI-XVII століть.
Фасад споруди прикрашають цілих шість досить високохудожніх скульптур, що для сільських храмів рідкість. Також тут маємо ще й три сакральні фігури, що стоять на його подвір’ї. Якщо фігури св. Яна Непомука та св. Йосипа Обручника з немовлятком Ісусом на руках датуються десь серединою XIX ст., то фігура Ісуса Христа – ровесниця храму, а можливо навіть більш давня та створена ще у XVIII ст.
Колись фігури стояли обличчям до брами і спиною до храму, аби вірні, зайшовши на церковне подвір’я могли до них помолитися. Пізніше центральну браму, зауважимо, досить незвичну за архітектурним вирішенням, замурували, таке розташування стало безглуздим і фігури розвернули на 180 градусів.
- Замурована брама
Якщо хто буде проїздити цією дорогою. Обов’язково зупиніться тут хоча би на 15-20 хвилин. Не пошкодуєте!
Текст та фото: Дмитро Полюхович
